Я загалом уникаю соціяльних мереж через їхню загальну доступність, котра не захищає людей від вигадок і суб’єктивних оцінок, хоча й у цьому є сенс. Усе ж користуюся Фейсбуком, у якому знаходжу іскристий гумор фотомайстра Михайла Левіта з Єрусалиму, захоплення українським живописом Посла Андрія Олефірова з Гельсінки, інші цікаві публікації моїх давніх знайомих. Проте останнім часом моїм комп’ютером заволоділа хвиля повідомлень про те, що (цитую) «корумпована гнила антипедагогічна система черкаської шкільної освіти, яку давно називають корумпованим болотом, почала пручатися та бризкати брудом і брехнею».
Почалося з того, що в грудні 2016 року черкаська газета «Антена» повідомила, що в одній з міських шкіл керівник 5 класу, вчителька англійської мови «окрім підвищення голосу та зневажливого ставлення до дітей, ще й веде уроки мовою окупанта, хоча в українських школах мають викладати українською». До «Антени» звернувся батько однієї з учениць, котра розповіла йому про свою учительку, що змусило батька йти до школи і газети з протестом. Газета повідомила, що «батькам заляканих учнів увірвався терпець, тож вони вирішили надати розголосу конфліктній ситуації». Щоправда, виявилося, що в обороні вчительки став батьківський комітет, члени якого «тиснуть на департамент освіти, з вимогою залишити скандальну вчительку в спокої». Виходить, що й батьківський комітет став часткою «антипедагогічної системи черкаської шкільної освіти». Хто ж його такого обрав? Невже батьки?
Скаргу учениці не сприйняли інші п’ятикласники, хтось із них обізвав її «крисою українкою». Зважте, до образи російською мовою (криса – це пацюк, щур) вдалися діти, які загалом російської мови ніби й не знають, бо ні вдома, ні в школі не спілкуються «мовою окупанта» (а як бути з Тарасом Шевченком, який з Карлом Брюловим розмовляв і прозу писав російською мовою?).
Було оприлюднено «компіляцію авдіозаписів, зроблених на уроках англійської мови у період вересень-листопад 2016 року і
у зв\’язку з численними зверненнями до редакції громадян, батьків, представників інших медіа було опубліковано більш розширений варіант компіляції запису». Цікава новація – чому б в кожному класі не визначити таємних записувачів висловлювань вчителів? Обов’язково хтось з них бовкне щось недозволене або процитує Лермонтова мовою окупанта… Колись, у 1937-му, це називали «сексотством».
Я не прогавив згадку про «скандальну вчительку». Було про неї також «така собі вчителька», «горе-вчителька», яка, щоправда, «ледь не слізно обіцяла вибачитися». Найактивнішим у обговоренні цього випадку був Валерій Воротник з Черкас. Це він зауважив, що «вчителька дозволяє собі демонстративно вдягатися в кольори кацапських підштаників». Вочевидь, варто видати вердикт, щоб вчительки цієї школи одягали лише синьо-жовті підштанці й утворити спеціяльну контрольну комісію на чолі з ображеним батьком або Валерієм Воротником для перевірки.
«Антена» не обділила увагою й учителів та дирекцію школи, які насаджують «гібрид розвинутого совка та української педагогічної школи». Директор повідомив тижневик, що «адміністрація школи стоїть на позиції захисту кожного учня нашої школи від будь-яких форм утисків, переслідування та насилля. Неприпустимо підвищувати голос, кричати та використовувати образливі порівняння та звернення! Директор школи та його заступники на нарадах, засіданнях методичних об’єднань та педагогічної ради систематично обговорюють питання педагогічної етики, такту та характеру спілкування. Окрім того, наголошуємо, що вчителі школи при організації та проведенні навчально-виховного процесу (під час уроків, перерв, батьківських зборів, класних годин, екскурсій та взагалі усіх заходів) повинні застосовувати виключно державну мову».
Зважаючи на таку заяву, газета «залишила шанс на прозріння директорові і педколективу», але при цьому нагадала, що вони вважають «моральні знущання над дітьми нормою та елементом сучасної педагогіки».
Не оминули«безвідповідальність шкільного керівництва», пообіцяла, що«за образу дитини, за обзивання її «крисою-українкою» дехто відповість за законом країни, що воює за свою свободу». Раніше було вже написано, що це «однокласники дівчинку обізвали «крисою-українкою», батько викликав до школи поліцію і про це розповів «Антені». Якщо діти не виголошували образливе слово хором, то хтось з них ще «загримить під фанфари». Директорові дісталося особливо: «Ви втратили можливість показати свій рівень керівника та професійність педагога».
«Скандально відома вчителька» від усього цього захворіла, але усе ж її з роботи звільнили. Звісно, на дітей кричати не треба. Але діють комісії з етики, є й інші засоби впливу на крикливих вчителів. Я теж колись цілих сім років вчився у школі. Ми теж бешкетували. Але росли ми в дитячому будинку, де діяла чітка система покарань за порушення дисципліни. Школа була окремо і там ми почувалися вільніше, проте мали «зошит зв’язку», до якого вчителі записували усі наші шкільні витівки. Коли я намірявся стрибнути з печі в класі на вихованця Валентина Слободянюка, а стрибнув на директора школи Гудзя, то почув багато чого і був покараний. Коли, граючи у війну і наздоганяючи Володимира Власюка (він пізніше став вихованцем оркестру на лінкорі «Новоросійськ» і загинув разом з кораблем у Севастополі), врізався у вихователя Миколу Падалку,то вислухав його думку про нас і потім ми удвох усю ніч виносили щебінь з розбитого снарядом будинку. Звісно, ми тоді не знали, що це було протизаконним знущанням над нещасними дітьми. Діти теж не завжди ангелики…
Мене не здивувала активність у Фейсбуку Валерія Воротника. Адже він – директор товариства «ТК Антена». Честь мундира і популярність тижневика. Звідси й обіцянка: «Я докладу всіх зусиль, щоб історія з черкаською школою стала прецедентом». І задоволення: «Дякую за промо теми», за «шалений суспільний резонанс». Він пообіцяв, що «ця справа буде фігурувати в звітах міжнародних моніторингових та правозахисних організацій стосовно України». Батько учениці написав, що про її «боротьбу за гідні умови навчання і проти корумпованої пострадянської системи освіти повинен дізнатись весь цивілізований і демократичний світ, а колишній випускник школи, а нині громадянин США, пообіцяв докласти для цього максимум зусиль!»
Усе ж я спробував сказати слово в обороні вчительки, яка скоїла недоречність, але може виправитися, як сама обіцяла. Валерій Воротник відповів, що я, мабуть, з космосу. «Про всю історію дуже активно писали як черкаські, так і національні ЗМІ. Вчитель порушив закон, права дітей, закон про освіту і, нарешті, Конституцію України. Директор не реагував на звернення, а навпаки роздмухав ситуацію до абсурду. Батьківський комітет – один із головних корупційних інструментів адміністрації школи. Перед дитиною навіть ніхто не вибачився, а навпаки зганьбили в обізвали \”крисою українкою\”. Це нормально? Ото я думаю, цікава була реакція в штатах, як щоб хтось 10-річного афроамериканця назвав \”нігєром\”?».
Так мені нагадали, що я живу в США і не маю уявлення про життя в Україні. Вже 20 років я працюю редактором в настарішій україномовній газеті світу «Свобода», але жодного разу ніхто нам не написав, що дитину якось там обізвали у школі. І не тільки тому, що усі українські школи США мають дорадників (тобто нагляд) від Шкільної Ради Українського Конгресового Комітету Америки, не тільки тому, що неухильно діє закон, а й тому, що самі батьки так виховують своїх дітей, що їм і на думку не спаде когось обізвати «нігером»» чи «крисою». Тому і до батьків, які протестують проти вчителів, а самі не виховують своїх нащадків, мають бути претензії.
Конфлікт навколо школи триває. Батько учениці звернувся з скаргою до міністра освіти Лілії Гриневич, вимагаючи «комплексної перевірки, в т.ч. і на предмет зловживань в фінансовій частині». Міністерство переслало його листа до Управління освіти і науки обласної адміністрації, яка має перевірити усе і відповісти Києву. Батько написав: «Я поки що отримав лише формальну відписку». Звісно, було б добре побачити Лілію Гриневич у цій школі, але в нашій країні діє формула «гроші платників податків». Уряд живе на мої гроші, я його наймаю. Міністр теж мала б приїхати за гроші черкаських платників податків, але має довірених осіб в місцевому управлінні освіти. Довіряйте їм!
Це зауважив і Валерій Воротник, який слушно пише:
«МОН по суті не керує освітою на рівні громад. Лише методологічне керівництво… Але, враховуючи, що мова йде про справді масове явище в освіті і пострадянські рудименти, то МОНу, можливо, доцільно розглянути окремо це питання та випустити хоча б інформаційного листа, як діяти ОМС (органи місцевого самоврядування) в разі виявлення таких ситуацій. Бо помилкові дії при застосуванні дисциплінарних санкцій можуть просто призвести до того, що звільнені, покарані доганами вчителі, чиновники, будуть просто оскаржувати це в судах.
На мою думку, найбільш поміркованою в соціяльній мережі була Оксана Колісник, яка написала: «Не впевнена в доцільності аж уже такого резонансу. Треба якось на конструктив виходити. На конкретні пропозиції заходів, процедур і т.д., які б унеможливлювали подібні історії. Ну і я бажаю учениці, аби ця історія не стала найяскравішою в її дитинстві. Треба йти вперед!». Це дуже слушно: який вплив справить драма вчительки на її ученицю?
Ця школа постала невиразним кубом на місці приватної жіночої гімназії Самойловської. Я ще застав браму цього будинку, архітектурно незвичайного, але зруйнованого більшовиками заради типових проєктів разом з усією історичною архітектурою Черкас. Вони зруйнували і міжлюдські взаємини. А це тепер озивається у конфліктах… Часто я повертаюся подумки до промов легендарного вже адвоката минулих часів Федора Плевако. Якось судили старого священика, яких натворив лиха. Адвокат сказав до присяжних: «Усе доведено. Він визнав свою провину. Але він 30 років прощав вам на сповіді ваші провини, чи не вибачите йому сьогодні його вину?». Підсудного виправдали. Чи не простити гарячковість вчительці, яка усе ж не за себе, а за дітей вболівала? Вона більше не гарячкуватиме. А тижневик «Антена» знайде й інші конфлікти, не журіться.
Я подивився програму про це каналу \”Говорить Україна\” і не зрозумів, чому, як сказано у звинуваченні вчительки, її вели \”мовою окупанта\”?
