Лист у минуле

Ірина Семенова, RSS,
Дата: 13-06-2017, 15:24

У дитинстві я любила писати листи. Адресатів було двоє – тітка, що жила на півночі Росії та подружка з Чернігівської області. «Домашнього» телефону в нас ще не було, про мобільні й Інтернет у ті роки в Шполі ще й не чули.
Тому листи були єдиною можливістю спілкуватися з моїми адресатами, яких я бачила в кращому випадку раз на рік під час літніх канікул. І нехай такий обмін інформацією мав значний недолік у швидкості, зате був куди душевнішим за нинішнє електронне спілкування. І, як не парадоксально, те паперове листування виявлялося куди частішим і якіснішим, ніж нинішнє електронне, швидке, зручне, але від того якесь ніби штучне.

Листи тітці, щоправда, завжди були сухіші та інформативніші. Стилем більш схожі на розширену інформаційну замітку. Їх перед відправкою читала мама, тож ні з емоціями, ні з «секретиками» особливо не розгуляєшся.
Зате в кореспонденції подрузі я розкошувала. У відповідь на її півсторінки з буквами розміром із горобців я відписувала по 8 сторінок «мєлким почерком». Процес написання листа був для мене своєрідним ритуалом. Опісля я ще кілька разів перечитувала і заново переживала всі свої розповіді. Милувалася абзацами й реченнями, як художник, що відходить на кілька кроків, роздумуючи, чи не додати кілька завершальних мазків картині. І часто дописувала на полях або в дужках перед тим загублені деталі.
Окремою і особливою любов’ю був щоденник. Товстий «загальний» зошит, що став вмістилищем мої думок, переживань, радощів і складнощів. Після кожного сеансу «щоденникотерапії» я ховала особистого психолога під матрац, а він уже там сумлінно зберігав мої таємниці. Поки одного разу під час прибирання це все не знайшла і не перечитала мама. І суворо наказала: «Щоб більше такого не було». Чого більше щоб не було, я так і не зрозуміла, тому щоденник продовжила вести. Але тепер уже ховала краще.

Якось недавно знайшла й перечитала. І дуже сміялася зі вселенських проблем, які здавалися такими невирішуваними у старших класах. А ще – дуже посумувала за тією легкістю, з якою у радісні дні сприймалося життя. Усе-таки юнацький максималізм має свої плюси.
І так захотілося написати самій собі лист у минуле. Розповісти, де обпечуся, де зверну «не туди» і де треба підстелити соломки. А найголовніше – попросити ту школярку якомога більше радіти кожній миті. Коли за плечима ще немає спогадів і минулого. Ще нема про що шкодувати. І вся кореспонденція йде у завтрашній день. Де все ще може статися.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода