Про старий, як світ, спосіб передачі інформації

Про старий, як світ, спосіб передачі інформації

В умовах прогресу і глобалізації, коли світ стрімко перетворюється на «велике село», в якому всі всіх знають і через п’ять рукостискань можна вийти на президента будь-якої країни, приховати певні факти біографії чи аспекти особистого життя стає практично нереально.

Завдяки соцмережам усі знають все про всіх. Кілька «кліків» – і можна з будь-якого місця у будь-який час у режимі онлайн слідкувати за особистими щоденниками життя друзів і недругів, якщо вони, звісно, не «приховали» від вас сторінку. Уже не дивує, коли дізнаєшся щось про інших. Дивує, коли дізнаєшся щось про себе. Особливо таке, чого ти про себе сам не знав і без участі інших людей точно не дізнався б.

Я маю на увазі плітки. Старий, як світ, спосіб передачі інформації. З її подальшим викривленням. Життя у світі пліток нагадує прогулянку в королівстві «кривих дзеркал», адже, якщо в початковому вигляді інформації й було якесь зерно правди, то віднайти його після проходження через декілька рук (чи точніше, язиків) буває вже практично неможливо.

На уроках теорії журналістики нам розповідали про чутки і плітки як одне з джерел отримання даних. Проте щоразу застерігали, що воно є дуже сумнівним, неперевіреними даними користуватися не варто, щоб не втратити репутацію і не наразитися на судовий позов та й взагалі, якось не по фен-шую все це. Ну і з етичним кодексом журналіста, звісно, не дуже в’яжеться.

Пам’ятаю, коли вперше почула про себе плітку, яка тоді страшенно мене обурила. Навіть не так. Почули її мої батьки. Коли заходили до кабінки голосування під час якихось чергових виборів. Бабусі-спостерігачки шепотіли одна одній: «Дивись-дивись, отож їхня дочка. Це ж вона правнучка колишнього голови колгоспу. Це ж він дав 10 тисяч, через те вона відразу й вступила у ВНЗ в Черкаси».

Факт золотої медалі, відмінно складених текстів з української мови і моєї участі в школі юнкорів при місцевій районці «спостерігачок» якось не збентежив. Як і те, що обговорювані ними люди цілком можуть їх почути. Я спочатку ображалася, а потім подумала про першопочаткове зерно у вигляді офіційного благодійного внеску при вступі. І все стало на свої місця. А от сума, походження і призначення грошей, а також їх вплив на моє навчання, це уже, погодьтеся, деталі.

Потім ще було багато всякого.

«Класика» з коханкою керівника, ну бо інакше, як це така молода, без зв’язків, нікому не платила і «просто так» потрапила на держслужбу.

Життя й робота за кордоном, яку колишні колеги «приписали» мені через численні фотки закордонів у соцмережах (я тоді дуже активно їздила по різних журналістських і волонтерських програмах і сама, як туристка).

Псевдовагітність (бо невагітні ж заміж не виходять, це взагалі всі знають!)

«Чоловік із Житомира», який несподівано намалювався у моєму житті, бо окремі люди, які типу намагалися «вивести мене на чисту воду», не вміють користуватися програмою YouControl і, певно, знайшли там іншу Ірину Семенову та її чоловіка, який торгує музичною електронікою )))

А от ким тільки не фінансувалися мої проекти в фантазіях пліткарів )), то там хіба Ілон Маск не постарався (і то, це не точно).

Несподівані, як перелік товарів, якими не можна торгувати в локдаун, і невмирущі, як надія одного дня таки зняти і більше не одягати маску, плітки повсякчас приносять в моє життя елемент інтриги.

А оскільки бажають мені люди, в основному, тільки дуже приємних речей (дітей, грошей, і всеможливих меценатів), то я теж бажаю їм здоров’я і душевних сил пліткувати й далі і посилати мені достатньо енергії, щоб усе те швидше позбувалось.

P.S.  Як пліткували про вас? По-любе ж були якісь офігітєльні історії!

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x