СУСПІЛЬСТВО


Новина із категорії: Новини » Суспільство

Роздрукувати        Друкована версія

«Якщо діти вважають нас рідними, то ми щасливі»

Дата: 17-05-2018, 15:07.

«Якщо діти вважають нас рідними, то ми щасливі» Петро Олексійович та Галина Іванівна Ткачі з Капустиного Шполянського району загалом мають шістьох дітей. У 2007 році вони взяли першу прийомну дитину, це був хлопчик Сергій 14 років. Також подружжя має і власну біологічну дочку, яка вже доросла й живе окремо від батьків. У 2010 Ткачі зважилися ще на двох дітей, а в 2013 році – у сім’ї з’явилися двійнятка Юлія і Костя.
− Коли наша дочка Альона ходила, мабуть, до сьомого класу, тоді ми взяли дорослого хлопчика, − розповідає батько. – Я тоді працював у лісництві, там біля нього був інтернат. Бачив, як ці діти живуть, як їм не вистачає сім’ї, батьківської уваги. Тоді й вирішили з дружиною взяти до себе ще дитину. Ми спочатку придивилися до хлопчика, забирали його в гості до нас, роззнайомлювалися й так узяли його під опіку.
Хлопець закінчив школу в Капустиному, потім – Уманський національний університет садівництва. Нині ж він дорослий, живе й працює за кордоном, але зв’язок із прийомними батьками тримає постійно: телефонує, приїздить у гості.
− Далі вже не звучало питання про те, брати дитину чи ні. Звичайно, брати! Ми дуже хвилювалися, адже це велика відповідальність. Наступним у нас з’явився Богдан, а потім Юля й Костя, − розповідає пані Галина.
До того ж двійнятка родом із самого Капустиного, й подружжя Ткачів не могло допустити, щоб дітей віддали до інтернату.
Біологічна дочка Ткачів Альона із розумінням поставилась до того, що батьки хочуть узяти на виховання дітей. Вона закінчила Запорізький медичний університет, нині у Черкасах працює й закінчує інтернатуру.
Менших вона рідше бачить, адже спочатку була на навчанні, потім на роботі, вдома буває не так часто. Проте коли приїжджає до батьків, то привозить для братів і сестри гостинці й подарунки.
Поки що сім’я не планує брати ще дітей, адже дуже складно дати раду одразу трьом, приділити всім увагу й допомогти якось влаштуватися у житті.
− Діти складні, у кожного своя історія – не проста. Дітей же не обдуриш, якщо до них добре ставитися, то й вони будуть поводитися так само. Складним був той період, коли діти з різних сімей стали жити спільно. Різний вік, різні захоплення − ми всіляко допомагали адаптуватися дітям до нового життя, − зазначає пані Галина. У дітей розподілені обов’язки, кожен відповідає за свою ланку: менші допомагають мамі по дому, старший Богдан уже більше з батьком по господарству.
Та й у цій сім’ї є свій режим дня, особливо в будні, адже зранку швиденько потрібно збиратися і йти до школи, а після навчання – не баритися з уроками. Звичайно, домашні завдання перевіряє мама Галина, особливо у менших. Люблять Юля і Костя читати, Юля – казки, Костя – про Космос, небесні світила, тварин. Богдан уже визначається з майбутньою професією, все-таки йому подобається працювати з технікою, на землі. Уже й зараз хлопця батько навчає їздити й на машині, і на тракторі.
Не забувають у сім’ї Ткачів і про відпочинок, на всі великі свята збираються разом, щороку їздять у різні міста України, крім того, часто хлопці з батьком їздять на риболовлю.
− Якщо ми маємо можливість допомо­гти цим дітям, чого б і ні. Навіщо жити лише для себе. Якщо діти вважають нас рідними, своїми батьками, то ми щасливі від цього, − підсумовує батько.

Олеся Зінченко, фото Олександра Рибалки





Теги: черкаси, черкаська область, родина Ткачів, діти, прийомна сім’я, Шполянщина, Капустине


Черкаси наживо

На Черкащині школярі на уроках трудового навчання шиють одяг та постільну білизну для вихованців сиротинця. Учні самі вигадують дизайн, кроять та
На Відкритому Європейському чемпіонаті з робототехніки (Дебрецен, Угорщина) черкаська команда «Kiborgs.UA» (учні міської гімназії №9) увійшла в
Місто без нас ...
Борис Юхно, RSS
Обласне... Імені Симоненка! ...
Володимир Даник, RSS
Повернення ...
Юлія Фомічова, RSS