Буяниш у потязі – штраф за куріння!

Мабуть, багато, хто може похвалитися «цікавими» історіями з поїздок у потязі. В дитинстві, мені, до речі, не дуже подобалося це заняття, адже згадую лише, як горів локомотив…

Вогнегасники були не в кожному вагоні. У першому, що був поруч із палаючим локомотивом не було вогнегасника!!! Люди від страху повибігали з нього. Потяг зупинився надовго. Провідниця бігала туди-сюди, проте в нашому вагоні нікому нічого не казали про подію. Лише, коли хтось виглянув у вікно – керуюча потягом обмовилася, що горить локомотив. Простояли ми там хвилин 40. Чекали, поки зі Знам’янки (де, власне, ми і застрягли) перегнали інший локомотив. До речі, вагон був пустий, тільки одна дівчина ще їхала з нами.

Проте зараз не про це. Нинішні поїздки в потягах також мене не «розчаровують» та не залишають без «вражень». Навіть не про те, що вагони бувають страшні, чимало яких збудували ще у 70-80 роках минулого століття. А про людей, які їздять у цих вагонах хочу розповісти. Згадати тільки одну з останніх моїх подорожей… Їду собі, читаю книжку. На якійсь станції зайшов чоловік… Наче все як завжди, нічого незвичного.

Стандартна схема поїздки на потязі: «поляна» – «оковита» – хропіння. І це мене не здивувало. Але потім почалося… Причепився до мене той чоловік із запитанням: «Що ж я читаю? Чому? Навіщо мені це треба, краще б поїла з ними»… та випила?! Я відмовилася. Потім йому чомусь не сподобалося моє пальто, і він почав ним жбурляти.

За вікном вже сутініло, тому багато хто з попутників «залипли» у свої гаджети. Я вже була і б рада, якби невгамовний сусід вже ліг «на бокову». Але він продовжував нецензурно виражатися, причому ще гучніше. (Напевно, навмисно). Ну що ж з цим робити? Вирішила вже звернутися до провідниці. Проте вона якось не дуже охоче відгукнулася на моє прохання урівноважити того чоловіка. Але все ж прийшла і зробила зауваження… всім у вагоні, аби вони вимкнули свою техніку, адже «вона заважає девочкє спать» і попросила-таки мого сусіда «не шуміти».

Він декілька хвилин зачекав. А потім почав мені погрожувати. Тому я була змушена знову звернутися до провідниці, аби та владнала ситуацію. Вона мене запевнила, що вранці до вагону зайде поліція. І що ж, я вже змирилася, що мені доведеться це терпіти всю нічь і намагалася якось заснути.

Настав ранок. Зайшли двоє поліцейських на одній зі станцій. Чоловіка того десь не було. Він повернувся хвилин так за 10, і так злісно-злісно на мене дивиться й розповідає своєму «собутильнику», що тільки-що поліція оштрафувала його… за куріння. Після цього він нарешті заспокоївся та вже не «буянив». Вийшов потім собі десь у Києві…

Така ось «пригодка».

Звичайно, у такі історії я потрапляю не завжди. Проте, іноді спокій, як-то кажуть, дорого коштує.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x