Новина із категорії: Володимир Даник, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Обласне... Імені Симоненка!

Обласне... Імені Симоненка!
Володимир Даник, RSS
Дата: 23-05-2018, 13:42.
Які з років, пов’язаних з літературною творчістю, найщасливіші?! Та кожен рік щасливий – по своєму... Але з особливим хвилюванням згадуєш ті часи, які у повній мірі були твоїми літературними «університетами».

Моє творче зростання було у значній мірі пов’язане з літературною студією «Ровесник» при обласній «молодіжці». Збиралися у приміщенні редакції газети, потім – у одній з кімнат Будинку вчителя.

Цією творчою формацією керував спочатку відомий письменник-гуморист, незабутній Костянтин Кирилович Світличний, потім певний час цю справу продовжувала поетеса Любов Яковлева. А далі... грянула перебудова і вже газеті було не до літератури і не до літературних студій.
Мабуть, саме тоді і народився вислів, що став не просто поширеним, а а по-справжньому крилатим у журналістському середовищі: мовляв, якщо газета друкує вірші, вона – розоряється... Вислів цей я мав нагоду почути з уст тоді ще початкуючого (і обдарованого!) прозаїка, а потім вже – відомого журналіста і газетного магната. І в цьому був (може, і не дуже свіжий, а – вкрай прокислий...) подих нових часів: поезія, як служниця ідеології, уже була не потрібна, а поезія (як просто поезія...) – не потрібна теж!

Ото ж, любі моєму серцю колеги по перу, давайте замислимося! Якщо незважаючи на усю ту люту нісенітницю і усі ті безглузді плітки, що їх друкує усе ж немало наших бульварних видань, їх здатні розорити... ВІРШІ?! То, мабуть, таки поезія – чогось варта! Хай не у грошовому, а у суто моральному еквіваленті...

Тому і літературне життя (попри всі перебудовні вивихи!) усе ж з часом набувало звичних берегів. Одного разу, перебуваючи у центрі славного села Чапаєвка, що вже нині зветься Благодатне, раптом бачу (ну, де б ми ще зустрілися?!)... Сергія Лукича Носаня.
На той час у мене вже вийшла перша гумористична збірка-ластівка «Гуморески та байки» і Сергій Лукич у статті-огляді книжкових видань про неї тепло відгукнувся.

Отож поговорити було про що і, звичайно ж, вразила новина – при Спілці відновлює свою роботу літоб’єднання імені Василя Симоненка.
На його творчі засідання збиралися і люди, що на той час були мені добре знайомі – Микола Шарий, Олексій Соломіцький, Олександр Прилуцький, Олена Буєвич, Володимир Ракшанов, Валентина Коваленко, і люди, з якими познайомився уперше.
І ніби кадри на екрані – спомини, спомини, спомини...
Ось виступ членів літоб’єднання, очолюваних енергійним, досвідченим і таким залюбленим у літературу Сергієм Носанем. Зал мистецтв у обласній юнацькій (Симоненківській!) бібліотеці, заповнений шанувальниками поезії. Зал, ну, ніби створений для того, щоб у ньому звучало високе слово.
Ось у гості до членів літоб’єднання завітав шевченківський лауреат Василь Захарченко, людина надзвичайно талановита і у той же час дивовижно скромна.
Ось Володимир Ракшанов ділиться планами видання власної віршованої абетки для дітей.
Ось Людмила Василівна Тараненко з властивими їй розсудливістю і шармом проводить одне з засідань літоб’єднання.
І можна – згадувати і згадувати...
А на завершення хотів би привести один з власних творів, пронизаних духом і настроєм, як мені здається, близьким для літераторів різних поколінь.

УЧАСНИКИ, ЧЛЕНИ І... ЛАУРЕАТИ! (Жартівливе)

Ну, що не кажи – а ми люди бувалі!
Хоч більше народу – на сцені... ніж в залі!
І в кожного вірші – в собі... і з собою!
І до мікрофону – гуртом! Чередою...

І оплески в залі розквітнуть шалено,
Аби була тільки заповнена сцена.
Тому не потрібно морально страждати,
Учасники, члени і лауреати!

І слово високе у далеч полине –
І справжні шедеври, і диво-перлини!
Ну, а як трапляється вірш сіруватий –
Таких, ви повірте, усе ж – небагато...

І спрагло покличе освітлена сцена
Вас – лауреати, учасники, члени!
То ж обертів, друзі, не варто збавляти –
Учасники, члени і лауреати!

І зразу ж у серці – розтануть печалі!
Хоч більше народу – на сцені... ніж в залі!
А ще – тиха осінь вирує барвисто,
А ще – таке гарне! – зійшлось товариство!

І хай будуть вірші як горді знамена,
Вам – лауреати, учасники, члени!
Бо вас і багато, і так небагато –
Учасники, члени і лауреати!

Теги: черкаси, черкаська область, Володимир Даник, Симоненко, літературна творчість, літературне життя, Будинок вчителя

Черкаси наживо

Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
У День захисту дітей, черкасцям продемонструють унікальний фотопроект. Для нього місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців
Котяча дружба ...
Владислав Бедринець, RSS
16+ Про це… ...
Борис Юхно, RSS
Про хрущовки ...
Борис Юхно, RSS
Зачинені двері ...
Анна Сакун, RSS