Полтава готова вчити Черкаси заощаджувати на наданні соціальних послуг, при цьому підвищуючи їхню якість. Як? Через запровадження соціального замовлення. Суть цього механізму, кажуть експерти, дуже проста: щоб надавати допомогу безхатченкам, малозабезпеченим, жінкам у кризових ситуаціях, хворим на ВІЛ/СНІД та іншим категоріям населення, відповідні організації повинні брати участь у тендері. Хто запропонує якісніше та дешевше надавати ці послуги, той і отримає бюджетні кошти. Про це “Нова Доба” дізналася від власного кореспондента.
Досвід Полтави, Одеси та Хмельницького вже довів: із соціально незахищеними громадянами недержавні громадські організації працюють більш успішно. А все тому, що там запровадили соціальне замовлення. Держава купує послуги в тих, хто надає їх якісніше. Поділитися власним досвідом до Черкас приїхала депутат Полтавської міської ради, керівник благодійної асоціації «Світло надії» Надія Тимошенко. Спільно з представниками Черкаського обласного відділення мережі ЛЖВ Тамарою Борисовою та Оленою Стрижак, головою Черкаського обласного осередку
«Демократичний Альянс» Тамілою Плахутою вони зустрілися з фахівцями обласної державної адміністрації. Зокрема, заступник очільника області Віталій Коваль ідею запровадження соціального замовлення схвалив.
– Нині в країні період, коли інститути громадянського суспільства, якими є неурядові організації намагаються об\’єднатися, обмінюватися ресурсами. Полтава давно вирішила для себе і визнала вигоду, коли кошти місцевих бюджетів витрачаються на певні проблеми і виконавцями подолання цих проблем є громадські організації, – зазначає Олена Стрижак.
У Полтаві сьогодні працює два центри – для безхатченків та жінок, які опинилися у кризових життєвих ситуаціях і фінансування їх йде з бюджету, та роботи виконують неурядові структури. Свого часу сусіди порахували, на комунальний заклад для безхатьків треба було витратити 2 млн грн.
Благодійна асоціація «Світло надії» запропонувала владі створити такий центр за 200 тис грн. (за рік там допомагають 400-м людям).
– Попри велику кількість управлінь, які за своїми положеннями працюють з родинами і дітьми, жінками, практичних послуг надати вони не можуть. Людину вислухають і поспівчувають, але базові потреби (в їжі, житлі, лікуванні) вона не зможе задовольнити, – розповіла Надія Тимошенко. – У державних закладах затверджені нормативи щодо штату, кваліфікації працівників, робочих графіків тощо. Тим часом громадські організації можуть залучати грантові кошти й поєднувати два джерела фінансування для вирішення однієї проблеми.
Крім того, черкащанки ініціюватимуть створення в місті обласного кризового жіночого центру. Його особливістю стане доступність закладу, адже нині такий центр працює в Каневі, проте, перебувати в ньому жінки з дітьми віком від 18-ти місяців або ж хворі на інфекційні захворювання не можуть. Численні обмеження (наявність документів, прописки тощо) роблять більшість державних установ з надання соціальних послуг неефективними. Утримуються великі штати, витрачаються кошти на статутну діяльність, а практичних послуг надається дуже мало.
– Наша основна мета – створення кризового центру в Черкасах, який прийматиме жінок з дітьми з усієї області й буде низькопороговим, тобто матиме мінімум обмежень для отримання послуг, – додала пані Олена. – Насправді наша спроможність (Черкаського обласного відділення мережі ЛЖВ – ред.), маючи в штаті 14 осіб, з яких лише троє з адмінскладу, решта – це прямі надавачі послуг, за рік надавати послуги тисячі-тисячі двомстам осіб. І також ми залучаємо до співпраці профільних фахівців для юридичної та медичної допомоги, -розповідає Олена Стрижак.
Тим часом у одному з територіальних центрів міста працює 80 фахівців, з яких більше половини – соціальні працівники, які впродовж року надають допомогу 1700 черкащан. Різниця у навантаженні на 1 соціального працівника в комунальному закладі та недержавному – 37 і 175 пацієнтів відповідно.
Та головне, на чому наголошують представниці неурядових громадських організацій, це те, що допомогу наркоманам, колишнім ув’язненим чи хворим на ВІЛ варто надавати тим, хто сам пройшов через такі випробування. Саме такі люди здебільшого й працюють у громадських організаціях і саме тому їхня допомога більш дієва. За статистикою, серед клієнтів кризових центрів – 30% бездомних та жінок комерційного сексу, 60% людей місць позбавлення волі, 80% алкоголіків. Зрозуміло, що випускники вишів,які йдуть на державну роботу, далекі від проблем цих людей.
– Приміром, доглядом за ВІЛ-позитивними людьми не займається жодна державна структура. Їх лікують, але не підтримують, бо іноді потрібно телефонувати людям увечері й питати: «Ви прийняли пігулки? Треба жити!». Саме так працює мережа ЛЖВ. Держава цього не робитиме, -зазначила Таїсія Плахута.
Наразі обласне відділення мережі ЛЖВ надає консультативну допомогу жінкам, які постраждали від домашнього насильства за тел.32-14-04 та 32-14-42.
