З утворенням області виникла необхідність реорганізації та утворення нових, обласного рівня, закладів гуманітарної, насамперед культурно-мистецької сфери. Гостро постало й питання будівництва в Черкасах, як б відповідали вимогам приміщень обласної філармонії, театру, музею, бібліотеки, оскільки колишній райцентр їх не мав.
У молодому обласному центрі з другої половини 1950-х років пожвавлюється культурне життя. Представники творчої інтелігенції гуртуються в творчі об’єднання, які стають ядром майбутніх обласних організацій творчих спілок письменників, художників, архітекторів, композиторів.
В Черкасах на базі художніх майстерень Київського обласного товариства художників 17 березня 1954 року було створено Черкаське обласне кооперативне товариство художників. А 16 листопада бюро обкому КПУ прийняло постанову про створення обласного літературного об’єднання, першим головою якого став І.А. Рябокляч. Почав видаватися альманах ,,Дніпрові зорі”.
Наступним кроком у формуванні мережі обласних культурно-мистецьких закладів стало рішення облвиконкому від 26 травня 1955 року про організацію з 1 червня того ж року обласної філармонії, яку тимчасово передбачалося розмістити у приміщенні драматичного театру. Філармонія покликана була стати центром музично-мистецького життя краю і організації концертної діяльності. Важливе значення в реалізації цього завдання мало створення при обласній філармонії в лютому – квітні 1957 року самодіяльного Черкаського народного хору, якому згодом передбачалося надати статусу професійного.
З Києва до Черкас було запрошено випускників Київської консерваторії Миколу Давидовича Куща та Валентина Тарасовича Швиденка. Першого на посаду головного диригента-художнього керівника хору, а другого – головним хормейстером. Колишній соліст Львівського державного театру опери і балету імені Івана Франка Микола Семенович Воронін став першим балетмейстером-постановником хору.
Практично увесь хор складався з працюючої молоді – вчорашніх слюсарів, трактористів, доярок, будівельників, водіїв, представників інших робітничих і колгоспних професій, вихідців із художньої самодіяльності, яка була невичерпним живильним джерелом народного пісенного мистецтва Черкащини. Прогалини в освіті, відсутність фахової підготовки і не влаштованість побуту сповна компенсувалися закоханістю у пісню свого народу, творчим завзяттям і невичерпним ентузіазмом. Швидко зростала виконавська майстерність хору і його солістів, на основі чого формувалася своєрідна, характерна тільки для Черкащини, манера українського хорового співу, що завжди різнила і продовжує різнити черкащан від інших професійних колективів.
Ціною виснажливої і водночас самовідданої праці усіх – від рядових виконавців до керівника, щойно створеному колективу вдалося зробити, здавалося, неймовірне – хор у максимально стислі строки набув професійності, вражаючи глядачів своїми барвистими, як українські рушники, піснями.
Того ж року Черкаський народний хор блискуче виступив на Республіканському фестивалі молоді і студентів, який був попереднім етапом Всесоюзного фестивалю і наступного VІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. Виступи черкаських митців були тепло зустрінуті киянами. Особливою популярністю користувалися пісні „Ой, у вишневому садочку”, „Ой, чий то кінь стоїть…” та інші народні твори, записані на Черкащині. Відгук у серцях глядачів знайшла пронизана тугою за рідним краєм пісня про долю українців на чужині „Чуєш, брате мій”, виконана хором акапела. А у липні Черкаський хор після чотирьох неповних місяці існування з тріумфом виступав у Москві, спочатку посівши друге місце серед 143 хорових колективів Радянського Союзу, а потім став лауреатом Всесвітнього фестивалю молоді і студентів.
Стрімко увірвавшись у світ професійного мистецтва, Черкаський народний хор розпочав свій нелегкий, але зігрітий людською вдячністю і любов’ю творчий шлях. Концерти хору в містах і районах області, під час гастролей в Україні, республіках СРСР та за кордоном супроводжувалися заслуженим і незмінним успіхом. Впродовж 1963 – 1966 років біля керма хору стояв А. Авдієвський – майбутній керівник уславленого хору імені Верьовки, нині Герой України. Під його керівництвом в Черкасах виросла ціла плеяда талановитих виконавців, які згодом, разом зі своїм наставником, поповнили провідний хор республіки імені Верьовки.