Цим матеріалом започатковую серію публікацій про особливості неповторного та самобутнього етикету Українського народу. Сподіваюсь, що матеріали будуть цікавими для всіх, хто прагне черпати знання з джерела народної мудрості.
В кожного народу є свої, перевірені часом, усталені загальноприйняті норми етикету. Етикет, як норма моральної загальнолюдської культурної поведінки особи в суспільстві, в кожної нації має однак власні відмінності які, безперечно, криються в специфіці історичної ментальності того чи іншого етносу, народу.
Неповторний та самобутній етикет має і наш Український народ. Викристалізувавшись протягом довгого часу, він залишається для нього важливим культурницьким дороговказом.
ГОСТИННИЙ ЕТИКЕТ
Ідучи в гості українці обов\’язково приносили з собою подарунки, які зазвичай були простими – це хлібина та кварта горілки.
В українській родині завжди панував культ гостинності і звичайно ж в цьому прекрасному народному культі діяли свої усталені норми етикету. Ще в сиву давнину київський князь Володимир Мономах у своєму \”Повчанні дітям\” зазначав: \”Вшануйте гостя, хоч би звідки він до вас прийшов\”.
Досить поширеною у селах був звичай \”шапкування\”. Зайшовши в хату гість повинен скинути шапку чи інший головний убір. Обовя\’язково повинен посміхнутися і привітатися зі словами: \”Здраствуйте у вашій хаті, на хліб – сіль багатій\”. Ці норми етикету виховували моральні чесноти – повагу, ввічливість, доброзичливість, адже скривдити гостя – скривдити Бога. Українська гостинність вирізнялася особливою гуманністю, глибинне коріння якої є спільним для всіх східних слов\’ян. Із давніх давен було заведено, що той, хто відвідає оселю, тривалий час вважається своїм, оскільки прилучається до духів цього дому. Власники будинку робили все, аби пригостити гостя. В народі це має назву \”віддати почесть\”. В зв\’язку з цим в українського народу склалися відповідні норми етикету при частуванні (причащанні) гостя. Перш за все, на столі обов\’язково мав лежати кусень хліба та щіпка солі. (\”Клади перед людей хліб на столі, будеш у людей на чолі\”). Вважалося, що той, хто скуштує кусень хліба з сіллю, дістане господнє благословіння і ніколи не посміє скривдити тих, хто частує. Непристойним вважалося розпитувати гостя про його особистість, про мету його візиту, не нагодувавши його. У давні часи, перш ніж нагодувати гостя, господиня мила гостеві ноги. Ця норма протрималась в українців до ХІХ ст.
За нормами народного етикету умови гостювання суворо регламентувалися. По-перше, не прийнято було ходити в гості під час польових робіт. По-друге – негативно засуджувалось гостювання в будні дні. В ці дні дозволялися відвідини родичів чи сусідів лише у господарських справах. Ритуал прийому в буденні дні був спрощений до мінімуму. По-третє, гість, який прийшов у звичайній справі, обов\’язково повиннен бути запрошений до оселі хоча б, як говорять в народі,\”хоч на хвилинку\”. В цьому контексті, гість переступав поріг хати, і цим самим виявляв глибоку повагу до домочадців та їхніх предків, які за повір\’ям, мешкали саме під порогом. Господиня (чи господар), повинні були обов\’язково посадити гостя за стіл, який накривали скатертиною і подати хліб з сіллю. В деяких регіонах України прийнято було подавати гостю келих виноградного вина. По-четверте, якщо гість не мав часу пригощатися за столом, тоді його садовили на лаву біля печі, яку протерали чистою ганчіркою. По-п\’яте, гість обов\’язково мусив присісти, хоч на декілька хвилин, оскільки у противному разі цю хату обминуть \”старости\”.
Етикет прийому гостей мав суттєву відмінність, від тих днів, коли спеціально (на Різдво, Великдень, Трійцю, храмові свята, іноді недільні дні, а також сімейні урочистості – весілля, народини, похорони, поминки) приходили в гості. Число свят, коли можна було ходити в гості в деяких місцевостях України суттєво регламентувалося. В ряді регіонів, ходили лише на храмові свята, в інших – на дні Івана, Михайла, Миколая.
Відповідно до норм народного етикету гості приходили за запрошенням. (\”Прийшли непрохані, то й підем не кохані\”; \”Прийшов непроханий, піде недякуваний\”; \”Поїхав би в гості – та люди не кличуть\”). Воно лунало на- прикінці кожного гостювання. Існував цілий комплекс дій, які повинен був виконати той господар, до якого прийдуть гості. По-перше – готували святкові страви; по-друге – обов\’язково господиня оселі пекла хліб; по-третє – готували подарунки дітям, які передавали батьками, оскільки дітей не прийнято було брати в гості, їх залишали вдома. Особи, які приходили в гості також мали виконувати ряд усталених норм етикету. Насамперед, приходили без запізнення. Прийшовши в гості вони спочатку віталися з чоловіком, а потім з його дружиною. Цим підкреслювався престиж глави сім\’ї та повага до нього зі сторони гостей які прийшли. Те ж саме робили, коли в оселі вже були гості, незважаючи на усталене в українському середовищі шанобливе до них ставлення. Обов\’язково приносили з собою подарунки, які зазвичай були простими – це хлібина та кварта горілки. (\”Хоч їду в гостину, то беру хліб у торбину\”). Виконували ряд цих норм і господарі, які приймали гостей. Вони повинні були обов\’язково по закінченні гостювання також пригостити гостей хлібом та пирогами.
Важливу частину української необрядової гостинності становив звичай дарування і віддарювання. Дарунки насамперед символізували дружбу і прихильність однієї сім\’ї до іншої.
Характеризуючи гостинний етикет українців слід особливим чином звернути увагу на трапезу, тобто обряд частування. По-перше – гостю відводилось найкраще і найзручніше місце в кімнаті де проходить трапеза. Дорогих гостей садовили на покуть, тобто почесне місце в хаті. (\”Який гість, така йому й честь\”; \”Милий гість не часто буває\”; \”Розумного саджають на покуті для честі, а дурного для сміху\”). По-друге – господарі не повинні були сідати під час трапези за стіл, а весь час ходити біля гостей підносячи їм їжу і припрошуючи їх їсти. Під час гостинної трапези виключної уваги надавали саме припрошенню до їжі та питва. Відповідно і цей аспект етикету суворо регламентувався: господар будинку повинен був припрошувати лише чоловіків, а господиня – виключно жінок. По-третє – гості не мали права починати самостійно пригощатися, не отримавши благословіння від господаря будинку. (\”У гостях останній починай їсти, а перший переставай\”). Кожну нову страву гості не мали права їсти до тих пір, поки господарі декілька раз методом примусу не заставлять їх спробувати страву. По-четверте – гості не повинні були брати будь-що зі столу, а тим більше виходити під час трапези із-за столу. По-п\’яте – обов\’язковим під час гостин було вживання горілки.
Оковита, була головним алкогольним атрибутом під час трапези. Кожен гість обов\’язково повинен був випити хоч декілька чарчин. Пили обов\’язково повністю всю місткість посудини в яку наливали. \”Хто не вип\’є до дна, той не мислить добра\” – вважалось у народі. По-шосте – завершенням трапези, яка затягувалась на тривалий час була так звана церемонія \”внесення хліба з сіллю\”. Гості дякували господарям за гостину і гостинність словами \”Спасибі за хліб, за сіль, за кашу і милість вашу\”.
Дякую дуже допомогли