Сиджу в окопі. Тільки гуси курличуть, небо, пісок і я… Роботи непочатий край, ми ще не зробили і 1/30-ї… Березові патики забиті під стінками кувалдою, руки трясуться від праці. Ти отримуєш хоч якесь задоволення від перекуру/відпочинку на самоті…
Повз нас проїжджають новенькі «Дозор-Б» та БТР-4. Гарненько пофарбовані. За ними в бусиках оператори, режисери, знімальна група, цивільні. І ти думаєш як гарно їм їхати, і після робочого дня вони поїдуть куди захочуть. Хоч в ресторан чи паб на кухоль пива, чи просто по домах. Свобода.

Чутно було стрільби «на камеру». Цікаво було б подивиться як «умаляє» новинка українського військового автопрому. Бо як гатить бетеер, я бачив на відео боїв десь з-під Донецька, сюжет «Радіо Свобода».

Найбільше в армії засмучує невідомість. Те що ти не знаєш, що з тобою буде, і де ти будеш завтра. Усе вирішують за тебе, лиш ставлять тебе перед фактом буквально за півдня до від’їзду кудись. Командування.

Місяць як ми в 12-му інженерному полку, по-новому скорочено ОПОЗ. Стройбат відпочиває. Срочників експлуатують як рабів за 154 гривні в місяць та тарілку борщу. Хоча ти знав, куди йшов. Тож годі жалітися, не туалетно-паперовий, не розкиснеш!..