Якось вранці, перед дзеркалом відкрила свою улюблену помаду і, побачивши, що вона змалювалася, дістала пензлик та звичним жестом почала видовбувати з тюбика залишки. І лише після того, як вже нафарбувала губи, несподівано для себе усвідомила, що цей жест з далекого совка. Тільки тоді замість пензлика був звичайний сірник з намотаною на нього ваткою. Бо ні спеціальних пензликів ні ватних паличок тоді не було. Цікава річ, але, цього жесту-рудименту із змальованою помадою я не бачила у своєї доньки. І напевно подруги моєї дитини теж так не роблять. Та й подруги подруг скоріш за все навіть не замислювалися про те, що помадою, коли вона закінчиться, можна ще покористуватися, виколупуючи її залишки з тюбика і таким чином зекономити, або просто відтермінувати час шопінга.
Довбають улюблені помади переважно ті, хто пережив совок і буремні 90-ті. Ті, хто пам’ятає, як їхні матусі плювали в легендарну ленінградську туш і манюньою пластиковою щіточкою примудрялися малювали собі вії, як у тодішніх зірок кіно. Ті, хто за відсутності лаку, гелю і пінки для волосся, робили шикарний стайлінг за допомогою звичайного пива або цукрового сиропу. Ті, хто модний фіолетовий відтінок лаку для нігтів запросто створювали самі, витрусивши у звичайний червоний кілька крапель синьої пасти від кулькової ручки. Трохи бридкувато це все, але у нас не було вибору. Ми виживали, як могли, адже до нестями хотіли бути гарними і сучасними. Ми хотіли бути особливими, але совок не давав. Він стриг усіх під одну гребінку, і навіть тодішня мода виглядала, як епідемія. Фіолетові губи та карколомний начос, фінські спортивні костюми та чоловічі шапки-півники, джинси-мальвіни та светри-бойс. А ще куртки і джинси-варьонки, які ми самотужки виварювали у відрах з розчином їдкого розчину хлору під назвою «Белизна», аби потім ходити в тому жахітті, претендуючи на стильність і дотичність до закордону. Адже бачили подібні речі в каталогах німецьких магазинів одягу, що спеціалізувалися на продажах товарів поштою, і ще в культовому журналі Бурда, що дивним чином потрапив на радянський простір періодики, але дуже мало і по блату. Ми переплачували шалені кошти, аби мати щось звідти. А звідти мати можна було лише як контрабас, у форци, або в магазині «Березка», знову ж таки по блату і за валюту, або спеціальні чеки Зовнішпосилторгу. І смішно і сумно. Навіть не віриться, що це все дійсно було. А тепер подивіться навколо і скажіть, що тоді жилося краще…
Всьо, пішла викидати помаду-довбанку. Психологію совкових злиднів у собі треба викорінювати.
