Разом. Із юності. Дорослішати разом. Навчатися новому. Вивчати одне одного. Відчувати. Погляд, інтонацію. Навіть мовчання – різне. Дивувати і дивуватися. Придумувати дозвілля, подорожі. Дарувати подарунки, вигадувати сюрпризи. Намагатися вгадати бажання і мрії. Здійснювати їх.

Будувати дім, запалити в ньому червоногаряче вогнище, наповнити затишком і запахами. Весною – нарцисів і півоній. Влітку – соковитих абрикос. Восени – імбирного чаю. Взимку – синьої ялинки. Такої високої (аж до стелі!) і крислатої. Прикрашеної мерехтливими вогниками і блискучими скляними кулями. Срібними янголиками.

Із ніжністю берегти фото і листівки. Переглядати їх. Нечасто, ностальгійно. Бути хранителями спогадів. Приємні – підіймати вище небес, сумні – ховати на дні океанів душ. Інтригувати. Зваблювати.

Ображати і ображатися. Слухати і не чути. Сваритися до істерики, бити посуд, а потім удвох прибирати скалки. Вибачатися і пробачати. Забувати і більше ніколи не згадувати. Пити солодке вино і відчувати як тепло і спокій розливаються по тілу.

Дивитися в один бік, а не один на одного. Під час розлуки сподіватися на швидшу зустріч, шукати заняття, щоб не засумувати. Не телефонувати. Бо про все розповіси наживо. Або й змовчиш.

Слухати музику, щоб аж шибки дзвеніли. Танцювати до забитого дихання. А потім, притулившись лобами, тупцювати під щось ніжне і повільне, стареньке, але улюблене, зі шлейфом спільних історій.

Завжди знаходити потрібні слова підтримки. Що б не трапилося, знати що на тебе чекають. І ніколи не відпускати руку.