Про двірника Михайла і теревені про вибори

Найкраще гуляти з собакою в шість годин ранку. Місто ще спить, навколо тихо-тихо, йдеш собі, насолоджуєшся. Коли раптом:
Пані Юля, можна вас на хвилинку! – двірник із сусіднього будинку, Михайло, не дожидаючи відповіді, вже чимчикує швидким кроком від смітника мені на зустріч.
У мене до вас питання є! – він навіть трохи захекався, так швидив.
Не поспішайте, я почекаю, – гукнула я, зупинившись на півдорозі до майданчика перед котельнею, де мала вигулятися моя собака.
Михайло підійшов, видихнув голосно, мить збирався з думкам і нарешті мовив:
А ви за кого голосувати будете?
Я відповіла. Він замислився.
Так при ньому ж нічого не змінилося. Корупція процвітає, олігархи на війні наживаються, пенсіонери бідують.
А за кого ви пропонуєте? – натомість спитала я.
Не знаю. Але думаю.
Він сперся на свою мітлу і ми ще добрих хвилин двадцять дискутували про функції президента, про війну, про дипломатію і майбутнє наших дітей. Михайло зітхав, супив брови, міркував.
Я тішилася. Міркує.
Натомість собака моя нервувала, вона пряла вухами в нашу сторону і незадоволено спідлоба поглядала на двірника. В її реальності теревені про вибори – це не привід затримуватися на півдорозі до майданчика перед котельнею.
Ми з Михайлом продовжували розмову. Несподівано його погукали. Це була двірничка Катя. Вона тримала в руках великий брудно-білий мішок зі сміттям, напевно хотіла просити колегу про допомогу. І він не забарився, просто на півслові перервав розмову:
Добре, я піду, працювати треба.
Гарного дня вам, – я трохи спантеличено дивилася на такого завзятого і відповідального Михайла.
І вам гарного, – усміхнувся він.
А наша з собакою прогулянка продовжилася за звичним маршрутом. На обрії з-за хмар піднімалося сонце. День дійсно мав бути гарним.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x