Саме так. У моєму житті було багато складних періодів як і книг, котрі змінювали все: і свідомість, і мислення, і відчуття. І були знаком, котрий посилав Всесвіт. Або проекцією мого несвідомого. Або моєю інтуїцією. Або даром бачити більше і дальше.
Мені 28. У 26 мені зробили лапароскопію як один із варіантів лікування безпліддя. Без результатів.
У 27 я достроково захищаю кандидатську дисертацію. Беру в університеті зовсім мало годин і їду в, майже єдину столичну клініку, котра займається ЕКО, іншими словами, штучне запліднення. Процес довгий, обстеження, прийом гормонів, знову обстеження. Вибирали найоптимальніший час для взяття клітин і їхнього запліднення. Все зробили, не розрахували чи то з наркозом, чи то з “індивідуальною особливістю“ організму, як вони потім сказали. Клінічна смерть. Відкрила очі, крапельниці скрізь, навіть, у пальцях рук. У тонесенькі венки на пальцях теж крапають. Мова про “підсадку” поки не йде. Хоча, вийшло три гарних ембріони, як мені сказали. Два місяці лікування в Черкасах, бо виникло загострення всіх хронічних захворювань, навіть тих, що й не було. Приїжджаю знову, живих ембріонів лише два. Після того, як вони не прижилися, а вони й не могли прижитися на такому психоемоційному фоні, почалася депресія. Я вважала, що життя скінчилося. Дітей немає, на другу спробу ЕКО мене не візьмуть, сама розумію, що без варіантів.
Виходу немає. Безвихідь.
Я й досі не знаю звідки він взявся. Пауло Коельо і його Алхімік. Але, я пішла за ним, за Алхіміком шукати скарб і еліксир молодості. Я знайшла все, а головне – свій філософський камінь. Скарб виявився дома, як і у Алхіміка, хоча я обійшла в пошуках багато світів. А треба було шукати не ззовні, а всередині. Всередині себе. Мій філософський камінь навчив, що з Всесвітом треба йти в унісон, бути в одному потоці. Всесвіт – такий же живий організм як і я, тільки я всередині нього. Він відчуває мої вібрації думок, а я його.
Я не прочитала цю книгу, я її прожила. Кожне слово, кожну думку, і кожен недомовлений підтекст.
До мого Всесвіту долучився ще й вислів Еріха Фромма: “Творення породжує творення.“
Мені 28. Колектив обирає мене своїм керівником і я стаю наймолодшим завідувачем кафедри. Після “Алхіміка“ у мене відкрилися всі дихання і я за тиждень написала книгу, котру потім надрукували з грифом МОН. Я відкрила психологічний центр “Інсайт“ і почала практикувати.
Мені 29. Я піймала себе на думці, що я абсолютно щаслива людина. Разом з цією думкою мені почали снитися сни, що я сиджу у в\’язниці і сидіти ще довго, місяців дев\’ять; що я ловлю руками рибу; що я збираю перли біля річки; що я бачу здоровенні гарбузи на городі з кришталевими краплинами на листях після дощу.
Мені все ще 29. За місяць 30. Планується грандіозне святкування, а я в лікарні. У мене температура і погане самопочуття. Знову шукають загострення хронічних захворювань, крапають крапельниці, покращення немає. Я інтуїтивно відчуваю свій Всесвіт і прислухаюся до нього.
Я прочитала “Алхіміка“
Мені все ще 29. Я лежу в кабінеті ультразвукової діагностики, йде обстеження, шукають запальні процеси. Рука лікарки на мить завмирає з прибором на животі:
– У вас вагітність. Зберігати будете?
Я бачила як Всесвіт підморгнув мені простягнувши на долоні відразу всі скарби світу, філософський камінь і еліксир молодості.
Так буває.
#целительные_истории