Журналіст у роботі: як пережити операцію

Журналіст у роботі: як пережити операцію
– Даш, там треба буде операцію зняти, – так буденно звучали слова Тетяни Борисівни, коли вперше переді мною поставили завдання. Звичайно, потім мені пояснили, наскільки унікальну операцію планують провести в Че. Тоді мене це дуже шокувало, і я подумала, що геть на таке не підписувалася…))
Безсонна ніч перед трансплантацією, розмова із мамою-донором, сином-реципієнтом, їхнє хвилювання передалося не тільки мені, здавалося, нервове очікування панувало в усьому онкодиспансері.
Аби не думати про те, що має відбутися, я просто виконувала все, що треба: одягла специфічне “озброєння” від лікарів у якому ледь можна дихати, і попрямувала в операційну. А далі більше трьох годин роботи…
Я важко переношу вид крові, а тут ціла операція…Перший етап – забір нирок, Роман Петрович виконував лапароскопічним методом. Це не так страшно для людини, яка лише споглядає. Спеціальними скальпелями лікар виконує всі необхідні маніпуляції, а за його діями можна слідкувати через екранчик. Якщо володієте методом переконання, або вмієте себе обманювати, то цей етап схожий буде на гру. Найголовніше, не думати, що в той момент – приз не віртуальні бонуси, а нормальне, повноцінне життя двох людей.
Просто якщо думати про те, що от прям зараз на операційному столі – жінка Тетяна, яка заради сина готова на все, то прост можна впасти в паніку. Тому якісь моральні, психологічні блоки довелося увімкнути.
– Зняти більше робочки. Оцей кадр, і тут, – такі думки передували, лише зрідка поглядала на лікаря і бачила сконцентровані та уважні очі Романа Петровича. Напруга ніби просяклася в стіни операційної й огорнула в міцні обійми всіх. Тоді я подумки бажала лікарю сил і вірила в успіх операції. Поряд ходило багато інших лікарів, медсестр. Але в моїй уяві лишилися операційний стіл, Роман Петрович і екранчик камери, через який я жваво налаштовувала фокус.
А далі нирку від донора передали львівським лікарям, які обробляли її концентрантом і другий, найбільш стресовий етап для мене. Бо для пересадки нирки необхідно було підготувати місце для імплантації органу.
Тому скальпелі, кров, чимала кількість медичного персоналу і постійне “пікання” обладнання загострювали всі емоції.
– Це не по-справжньому, – переконувала себе, а подумки – зелені очі пацієнта Дмитра і його розповіді про мрії…
Після тривалої роботи медиків, побачила, як Роман Петрович посміхається. Це був рубіжний момент. Лише тоді я спокійно видихнула, адже зрозуміла, що все добре і найважче позаду.
Далі були дружні обійми, але вже поза межами операційної. Лікарі вітали одне одного, бо це справді клопітка робота, яка потребувала зусиль усіх.
Що ж, якщо я пережила трансплантацію нирки, не втратила свідомість, то тепер мене не страшить будь-яка операція. І так, тепер є що розповісти майбутнім дітям))
Дякую, Роман Петрович, за неймовірні емоції. Сподіваюсь, Ви проведете чимало унікальних операцій і ми напишемо про Вас)
Бажаю одужання Дмитру і пані Тетяні) ну і звісно, здійснення всіх мрій!
P.S.: люблю свою роботу)

Подібні публікації

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x