Чи буде розкрито таємницю місця останнього спочину Богдана Хмельницького?

Чи буде розкрито таємницю місця останнього спочину Богдана Хмельницького?

Цьогоріч 27 грудня виповнюється 425 років від дня народження видатного українського державотворця Богдана Хмельницького.

Саме постаті гетьмана України Богдана Хмельницького тематично присвячений журнал “Пам’ятки України: національна спадщина”, який побачив світ напередодні Покрови. Випуск цього номеру журналу, який заснований у 1969 р. Героєм України Петром Троньком, є даниною пам’яті великому гетьману, 425-річчя якого відзначається цього року та привернення уваги суспільства до проблеми новітніх пошук крипти великого українського державотворця в Суботові, та ще раз переосмислити потужне значення постаті Богдана Хмельницького для української державності.

Із дозволу редакції журналу (Євген Букет) пропонуємо нашим читачам статтю професора Черкаського державного технологічного університету, доктора історичних наук, краєзнавця, почесного громадянина села Суботів Чигиринського району Валентина ЛАЗУРЕНКА, яка надрукована у цьому випуску журналу.

Постать гетьмана України Богдана Хмельницького сьогодні для кожного українця-патріота є уособленням нашої реальної державності. Про геніальні прояви Хмельницького можна писати багато: державотворець, дипломат, військовий діяч… Стратег і тактик. Для своєї епохи він був, за словами сучасників, «Богом даним вождем».

27 липня 1657 р. Богдан Хмельницький відійшов у вічність. Ще за життя великого гетьмана його постать була оповита легендами та міфами – й після його смерті навколо неї залишилося чимало незрозумілого і втаємниченого від нащадків, а у деяких аспектах вона ще й обросла фальсифікаціями.

На наше переконання, теперішні пошуки крипти (поховання) Богдана Хмельницького, що з ініціативи та за підтримки громадської організації «Фонд Великий Льох» з кінця 2018 р. і донині проводяться в Іллінській церкві села Суботів, за умов правильної інформаційної політики та консолідованої підтримки усіх національно-патріотичних сил можуть послужити активним поштовхом у наближенні українського суспільства до усвідомлення необхідності створення Пантеону Національної Пам’яті українських героїв, якого нині бракує нашій державі.

Богдан Хмельницький. 1651 р. Портрет гравійований Гондіусом у Гданську

Незавершеним питанням для історичної пам’яті українського народу залишається сьогодні реальне місце поховання батьказасновника України як такої, що існує і донині, – гетьмана України Богдана Хмельницького.

«На жаль, і до цього часу Українська держава, яка постала завдяки могутній волі та харизмі гетьмана Богдана Хмельницького 370 років тому, не має Пантеону своїх героїв-засновників… Зрозуміло, що місця пам’яті неможливо створити без проведення ґрунтовних наукових досліджень. Відтак початком практичного втілення ідеї створення Національного Пантеону вважаю максимальне сприяння ініціативам вчених та громадськості щодо локалізації місця поховання Великого гетьмана, а також її подальшої музеєфікації», – так висловився з приводу продовження пошуків місця поховання Хмельницького один із кращих біографів гетьманів України, директор Інституту історії України Національної академії наук України Валерій Смолій.

Богданова церква в Суботові. Малюнок Тараса  Шевченка. 1845 р.

Цими пошуками займались історики, археологи, краєзнавці, у них була і науковість, і політика, і авантюризм, і ідеологія… На наш погляд, усі ці складники як наближали, так і віддаляли суспільство від розкриття таємниці місця поховання великого державотворця України.

Розгляньмо стислу інформацію про хід дослідження Іллінської церкви (й території біля неї) у селі Суботів Чигиринського району Черкаської області на предмет перебування у ній можливого поховання Хмельницького.

У статті Р. Бондаренка в «Енциклопедії історії України» (2005) зазначається: «Іллінська церква, Іллі пророка церква або СвятоІллінська церква у с. Суботів розташована над р. Тясмин (прит. Дніпра). Відома ще як Богданова церква в Суботові. Зведена 1653 р. у родовому маєтку гетьмана Б. Хмельницького, фондована ним як церква-крипта, де він і був похований 1657 р. … Церква мурована, відповідає найпростішому типові дерев’яної церкви – хатньому, де основою споруди є центр. Видовжене приміщення перекрите звичайним циліндричним склепінням. Вважається прикладом безбаневої церкви загального типу». Іллінська церква є «однією з кращих архітектурних пам’яток українського бароко або, відповідно до інших визначень цього періоду в архітектурі України, “національного архітектурного стилю”, “українського Відродження”, “козацького Відродження».

Іллінська церква в Суботові. Символічний надгробок на місці ймовірного поховання Богдана Хмельницького. Світлина 2020 р.

Згідно з історичними джерелами, гетьман Богдан Хмельницький будував Іллінську церкву в Суботові як свою майбутню усипальницю (за різними даними) протягом 1651 – 1656 рр. Церква  стала усипальницею у серпні 1657 р. – коли там  привселюдно, як засвідчують літописні джерела, поховали гетьмана. Отже, щодо року й дати закінчення земного життя Богдана Хмельницького всі науковці ствердні: це 1657 рік, 27 липня – дата смерті й 23 серпня – дата поховання. Тільки що одні дослідники подають дати за старим стилем, а інші – за новим. А науковців у цьому контексті дотепер цікавить одне до кінця не досліджене запитання: «Чому ж місяць не ховали гетьмана Богдана Хмельницького? У чому реальна причина?». До речі, чимало важливої інформації щодо цього можна знайти в архівах Туреччини, Польщі, Росії, Швеції, адже посли цих країн на момент смерті гетьмана Богдана Хмельницького перебували у тогочасній столиці Української Козацької Держави – Чигирині, й, звичайно ж, і вели записи, і робили звіти про свої дипломатичні місії. Цей аспект іще чекає на свого дослідника. Потрібно, на наш погляд, відряджати наших науковців у архіви та бібліотеки цих країн.

«Не хочу, щоб ховали мене в Чигирині, – прохав Богдан Хмельницький, – те місто надто довго було під гнітом ворогів руського люду. Поховайте у Суботові, на тій маленькій землі, яку здобув власною кров’ю, яку мені відібрано і де розгорілося полум’я, що звільнило Україну».

Згідно зі свідченнями Самовидця, «Барзо хорим сам Хмелницкій был, где юже с тоей постелі, албо хоробы не встал, але в скором часі померл о Успенії Пресвятія Богородици. А похоронен был перед святим Симеоном в неделю, где множество народа, а найболше людей войсковых было, и проважено тіло его з Чигирина до Суботова и там поховано в ринковой церкві”.

Факт поховання Богдана Хмельницького в Іллінській церкві засвідчено й у літописі гадяцького полковника Григорія Грабянки: «З плачем, з голосінням віддаючи усі військові почесті, перевезли його тіло з Чигирина у Суботів і там у мурованій церкві, що на його кошт поставлена, у неділю за день перед Семеном поховали. А потім над могилою вождя свого плакали-плакали і розійшлися кожен до себе».

У «Історії Русів» подається така інформація: «Похорон гетьманові учинено з великим, але сумним тріумфом і з усіма військовими та громадськими почестями. Тіло його в супроводі численного війська й народу перевезено з Чигирина до власного містечка гетьманського Суботова і там поховано в монастирській його церкві, з написами й епітафіями».

Про похорон гетьмана Богдана Хмельницького згадується й у літописі Самійла Величка: «При зібранні всіх полковників та старшини запорізького війська в Чигирині … доглядач митрополичого престолу преосвященний Лазар Баранович, прибувши з Києва, взяв з Чигирина при великій публіці і з церемоніями тіло Хмельницького і, перенісши його в маєтність, поховав його в кам’яній церкві, поставленій його ж, Хмельницьким, коштом».

Археологічні дослідження – усі, до речі, короткотривалі – що проводилися в Іллінській церкві за останні сто років, як уже згадувалося, і наближали, і віддаляли (з різних причин – не виключно, що і з політичних) від встановлення реального місця поховання гетьмана і, відповідно, від перетворення цього місця на «українську Мекку», осередок патріотизму й гордості за власну націю. Виклад матеріалу з приводу теми нашої статті побудуємо у хронологічній послідовності за роками проведення археологічних експедицій у Суботові.

1921–1922 рр. – археологічні розкопки під підлогою Іллінської церкви не проводились, було лише знято тиньк зі стіни з правого входу в церкву, на підставі чого зроблено незрозумілого нам характеру висновок про те, що поховання Хмельницького у церкві ніколи не було.

1953 р. – дослідження всередині Іллінської церкви не проводилися (здійснено лише її зовнішнє зондування).

1970 р. – розкопки проводилися, дослідники, на нашу думку, справді наблизилися до відкриття місця поховання, але з різних міркувань дослідження цікавого, аномального місця, виявленого всередині Іллінської церкви, було зупинено. У звіті керівника археологічної експедиції Романа Юри знаходимо непряме підтвердження наявності вхідного тунелю, що міг вести у склеп. Він зазначає, що фундаментна плита південної колони, яка підтримує хори, зсунута на 20 см на північ і на 9 см на схід. Це могло статися в разі існування порожнечі між колонами. Результати досліджень 1970 року – це тема окремої ґрунтовної наукової статті.

1971 р. – розкопки проводились у церкві, однак у наші дні низка вчених дійшла висновку, що тоді результати досліджень були сфальшовані, аби підтвердити дані Літопису Григорія Грабянки та Чернігівського літопису XVIII ст. про те, що нібито прах гетьмана Богдана Хмельницького та його сина Тимоша за наказом обозного коронного війська Речі Посполитої Стефана Чарнецького у 1664 р. був по-вандальському викинутий із церкви. Це також тема для окремої ґрунтовної наукової статті. Сучасні фахові дослідження українських вчених, зокрема, професора Тараса Чухліба, проведені у польських архівах і бібліотеках, не підтверджують факту нападу Стефана Чарнецького на Суботів у 1664 р. та здійснення наруги над прахом гетьмана Богдана Хмельницького і його сина. А тому можемо припустити, що у Літопис Григорія Грабянки, та й у Чернігівський літопис, могла бути свідомо (?), за чиєюсь вказівкою, внесена вигадана (?) інформація про напад карального загону на Суботів і знищення могил Богдана і Тимоша Хмельницьких, що на століття збило дослідників з правильного напрямку пошуків місця поховання великого державотворця України й запустило в інформаційний простір неправдиві, на нашу думку, відомості, які використовувало у своїх дослідженнях не одне покоління істориків.

Викидання тіл Богдана Хмельницького та його сина Тимоша не підтверджується документами і не вважається достовірним –  саме на цьому акцентують увагу відомі українські історики Іван Крип’якевич, Валерій Смолій і Валерій Степанков.

Автор цієї статті з великим застереженням ставиться до версії наруги над могилою Богдана Хмельницького у 1664 р. Скептично дивиться на цю версію й сучасний львівський історик Тарас Барабаш: «По-перше тому, що навіть у ті воєнні часи існував неписаний кодекс військової етики, за яким, до прикладу, не вбивали (за нечастим випадком) тих, хто складав зброю під час битви, і давали можливість викупити себе з полону. Більше того, після битви ховали не тільки загиблих зі свого табору, але й з табору супротивника, віддаючи їм належну шану. По-друге, незважаючи на загальноприйняті для того часу руйнування та спалення захоплених міст, сіл, фортець, поки не знайдені свідчення про знищення кладовищ або цілеспрямовану наругу над могилами. Чарнецький мав би дотримуватись неписаного військового кодексу, за яким він міг би пограбувати та спалити хутір і замок, але навряд чи вчинив наругу над могилою гетьмана і його сина. Також сумнівно, що Чарнецький мав особисту образу на гетьмана. Так, Богдан Хмельницький свого часу полонив його під Жовтими водами, але згодом відпустив до Чигирина без будь-якої кривди, образ і за традицією надав можливість відкупитись від полону».

8 липня 2019 року в Інституті історії України НАН України у Києві відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Усипальниця гетьмана Богдана Хмельницького: історія, міфи, сучасний стан», на якій, до речі, були присутні представники авторитетних наукових та громадських кіл держави, зокрема, Президент України у 2005–2010 рр. Віктор Ющенко і директор Інституту історії України Валерій Смолій. У своєму «Зверненні до української громадськості та Міністерства культури України» (проєкт звернення написав організатор конференції, відомий український історик, директор Науково-дослідного інституту козацтва Тарас Чухліб) учасники конференції зазначили наступне: «На сьогодні ні польськими, ні українськими істориками не віднайдено автентичних джерел, які б підтверджували легендарно-літописне свідчення про осквернення усипальниці Богдана Хмельницького в Суботові у 1664 році. У війську “злого генія” козацької України, польського гетьмана Стефана Чарнецького, яке увійшло весною 1664 року для захоплення Правобережжя, служив ротмістром Ян Флоріан Дробиш-Тушинський. Він залишив ґрунтовний рукописний щоденник, де детально описав усі тогочасні події, але нічого не згадував про напад на Суботів і викидання праху Богдана Хмельницького та його сина Тимоша. Якби це насправді відбулося, то хіба б таку мега-новину не занотував цей сучасник? Нічого немає про дану подію і в “Клімактерах” Веспасіана Коховського і щоденникових записах ще одного очевидця – шляхтича Міколая Йеміловського. Мало того, сам Стефан Чарнецький нічого не згадує про це у своїх тогочасних листах-звітах до короля. То звідки Літопис Грабянки та Чернігівський літопис, які були написані на початку XVIII століття, тобто через 50–60 років після самої події, черпають свої повідомлення про згадувані обставини? Чи взагалі Стефан Чарнецький викидав прах Великого Богдана “на попелище”? Очевидно, що такої події не відбувалося, а це була вигадана у більш пізній час історична легенда».

2005–2006 рр. – розкопки в Іллінській церкві проводились. Локально розкоп проводився біля місця розкопок 1970 року. З використанням сучасного на той момент пошукового обладнання було проведено ультразвукове обстеження південної та південно-західної стін – і в місцях «потовщення» знайдено ознаки порожнин, які ведуть до південної стіни, уздовж якої було виявлено ознаки порожнини на глибині 10–13 м; глибина власне порожнин сягає 2,5–5 метрів. Попри такі сенсаційні результати, роботи було зупинено – буцімто через загрозу руйнування храму.

До речі, як зазначає у своєму науковому виданні «Археологія Чигиринщини» археолог Тетяна Нераденко, у ці роки бурінням ґрунту навколо Іллінської церкви було піднято з глибини 9–10 м фрагменти цегли XVII–XVIII ст., що вказує на існування під церквою підземної споруди. Електромагнітне дослідження археологічного шурфу показало наявність кольорових металів на рівнях, значно нижчих від рівня фундаменту церкви. Проте, на жаль, дослідження на рівні 2,80 м чомусь довелося припинити. Беручи до уваги той факт, що тільки стіни цього кута церкви були викладені стіновою кладкою, а весь об’єм заповнений «забутовкою», можна припустити, що цей об’єм південно-західного кута міг використовуватися вже після побудови стіни. До того ж виявлено і можливий вхідний отвір до нього між південною й західною стінами храму, що не перев’язані одна з одною – місце їхнього прилягання просто закладене камінням. Отже, південно-західний кут церкви площею 20 кв. м, який раніше вважали монолітним, за новими даними, цілком міг приховувати вхід як до одного з підземель, так і власне до поховання Богдана Хмельницького. Дослідження 2005–2006 рр. поставили перед науковцями багато нових питань і не дали жодної відповіді. Хід досліджень цих років та їхні результати – під знаком питання. У деяких аспектах вони обростають сучасними міфами, й не тільки…

2018–2019 рр. – з ініціативи й за фінансової підтримки громадської організації «Фонд Великий Льох» (голова – Павло Костенко) проводились обстеження всередині Іллінської церкви і на прилеглій території (керівник археологічної експедиції – старший науковий співробітник Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук Лариса Виногродська). У результаті апаратурних досліджень з використанням сучасних георадарів фахівці Інституту геології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (керівники теми – кандидат геологічних наук Ксенія Бондар, кандидат геологічних наук Руслан Хоменко) виявили в Іллінській церкві контури склепіння та підлоги підземної поховальної споруди розмірами 3,0×1,3 м і заввишки, від підлоги до стелі, приблизно 1,6 м, імовірно, повністю засипаної ґрунтом. Споруда орієнтована за напрямком захід-схід. У привхідній частині церкви, між стовпами, що підтримують хори, виявлено ознаки вхідного колодязя до поховальної споруди.

Наприкінці 2018 – на початку 2019 рр. георадарні дослідження навколо Іллінської церкви в Суботові проводив незалежний дослідник Іван Ільчишин, який у своєму звіті вказує наступне: «Біля церкви звертає на себе увагу велика (діаметр до 4 м) аномалія, розташована по вісі південної стіни церкви, на південному сході від вівтаря. Вона може бути ознакою підземної споруди».

У травні 2019 р. за фінансової підтримки громадської організації «Фонд Великий Льох» спелео-археологи П. Нечитайло і Д. Тимчук з Кам’янця-Подільського дослідили підземні порожнини на пагорбі, де стоїть Іллінська церква. Було обстежено 5 об’єктів (чотири льохи і провалля). Підтверджень зв’язку підземних порожнин зі спорудою Іллінської церкви на даному етапі досліджень не знайдено.

В останні дні серпня 2019 р. проводилися дослідження внутрішньої частини південно-західної стіни Іллінської церкви з метою встановити наявність замурованих порожнин та проходів. Для цього застосували свердління отворів діаметром до 20 мм з наступним вивченням цих отворів за допомогою інспекційної відеокамери з підсвіткою (керівники теми – доктор архітектури, професор, завідувач кафедри архітектури та реставрації Національного університету «Львівська політехніка» Микола Бевз і кандидат архітектури, археолог, співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України у Львові Юрій Лукомський). Що ж вдалося виявити у результаті перевірочного буріння в підлозі й стінах Іллінської церкви? Дві свердловини у підлозі церкви були націлені на центральну частину виявленої аномальної зони. Вони мали діаметр 4 см і дали змогу встановити горизонти з різною щільністю у верхньому шарі й простежити стратиграфію за епізодичним керновим матеріалом, а також за опором шарів буровому інструментові. Буріння не виявило великих порожнин у стінах південно-західного кута церкви, проте невеликі порожнечі, виявлені за допомогою інспекційної камери, запущеної в отвір, на думку архітекторів М. Бевза і Ю. Лукомського, утворилися в процесі замурування якихось камер або проходів.

Дослідження всередині Іллінської церкви з новою методологією пошуку й із застосуванням новітнього обладнання – тривають. Процес, утім, іде не так швидко, як би хотілося. Отже, як бачимо, у 2019 р. вчені справді наблизилися до ймовірного (?) сенсаційного відкриття. З’явився реальний шанс просунутись уперед у пошуках праху гетьмана України Богдана Хмельницького. Цей шанс необхідно використати, і, що головне, використати з розумом, не завдавши шкоди насамперед Іллінській церкві – пам’ятці культурної спадщини національного значення.

Пошук праху Богдана Хмельницького сьогодні має не лише історичне, а й політичне значення. Адже його можливе віднайдення стало б одним із потужних джерел запоруки єдності української нації. Також, на нашу думку, це реальний шлях до створення Пантеону пам’яті великого державотворця України Богдана Хмельницького.

 

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x