Жінки в науці: історії черкащанок, які працюють без вихідних і прагнуть змінити країну

Жінки в науці: історії черкащанок, які працюють без вихідних і прагнуть змінити країну

День жінок і дівчат у науці міжнародна спільнота відзначає 11 лютого віднедавна – з 2016 року. Цю дату проголосила Генеральна Асамблея ООН для досягнення повного й рівного доступу до науки та розширення прав і можливостей жінок, а також забезпечення ґендерної рівності.

Питання ґендерної нерівності у науковій сфері доволі актуальне: усього 29% світових винахідників – жінки. Україна займає не останні сходинки: 2018 року наша держава була на 12-й позиції (45%) серед країн Європи у рейтингу «Жінки у науці» ЮНЕСКО серед 41 країни світу.

Ураїнок-науковиць найбільше в галузі суспільних (65,8%), медичних (65,2%) та гуманітарних (60,3%) наук. У галузі технічних наук їх усього 34,1%.

«Нова Доба» поспілкувалася з черкаськими науковицями, щоб з’ясувати, що їх привело в науку, які недоліки й переваги інтелектуальної праці та чи зазнавали вони утисків у своїй діяльності перед чоловіками.

Наталія Карауш-Кармазін, кандидат хімічних наук, науковий співробітник науково-дослідної частини Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:

Хімією я зацікавилася ще зі шкільних літ. Мені були цікаві перетворення речовин та енергії, і те, чому саме так відбуваються ці взаємоперетворення у Природі, чому одні речовини перебувають у рідкому стані, інші в газоподібному, а ще інші в твердому, чому одні речовини мають запах чи колір, а інші ні та від чого залежать властивості хімічних сполук. Тому, щоб знайти відповіді на ці та інші питання, я і вирішила пов’язати свою діяльність із хімічною наукою.

Моїм наставником, науковим керівником кандидатської дисертації був доктор хімічних наук, професор Борис Пилипович Мінаєв. У коло його наукових інтересів входить квантова хімія, спін-каталіз, особливу увагу він приділяє обґрунтуванню такого «тонкого» поняття в хімії як спін та роль спін-орбітальної взаємодії у хімічних та біохімічних перетвореннях.

У мене немає одного кумира в науці. Я цікавлюсь різними теоріями, механізмами, концепціями, встановленими в різний час. Варто, наприклад, згадати неординарну теорію відносності А. Енштейна, періодичний закон хімічних елементів Д. Менделєєва або ж принцип невизначеності Гейзенберга.

Мої нинішні дослідження пов’язані з установленням взаємозв’язку між електронною будовою та спектральними властивостями хімічних сполук, зокрема, гетероциркуленів. Це важливий аспект наукових досліджень, що дозволяє визначити, які хімічні сполуки можуть знайти застосування, наприклад, в молекулярній електроніці та як структуру цих сполук можна модифікувати, щоб вони якнайкраще відповідали необхідним характеристикам. Власне, потяг до пізнання чогось нового і спонукає мене займатися наукою щодня.

У науковій діяльності потрібно багато працювати. І в суботу, і в неділю… Іноді буває багато бюрократичної роботи, яка не зовсім подобається, але яку також потрібно зробити. Позитивом такої роботи є те, що працюючи над одним, можеш дізнатися і про інші цікаві аспекти, тобто важливо не занурюватися лише в одній вузькій науковій сфері, а дізнаватися про щось нове на стику різних наук. Це дозволяє проводити комплексний аналіз об’єкта дослідження «під різними кутами огляду».

У матеріальному плані проблема недофінансування української науки була і залишається однією з найбільш актуальніших проблем науки в цілому. Звісно, не можна сказати, що науковці жебракують. Однак у моєму розумінні фінансування має бути таким, щоб думки науковця в першу чергу були спрямовані на пошук нових закономірностей та концепцій, встановлених Природою.

На мою думку, можливості чоловіків і жінок у науці рівні. Принаймні мені не доводилося стикатися з цією нерівністю. На щастя, й дискримінації через те, що я жінка, на собі не відчувала.

Анжела Бойко, докторка філософських наук, професорка, завідувачка кафедри філософських і політичних наук факультету гуманітарних технологій ЧДТУ:

Філософія стала моєю долею далекого 1987 року, коли вступила до філософського факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер – Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Найкращі викладачі сприяли захопленню наукою наук – філософією, мотивували на активну громадянську позицію, адже навчатися довелось у часи народження Української державності. Потім була кандидатська дисертація із соціальної філософії, пізніше – докторська з філософії освіти.

Мої вчителі й наставники – найкращі представники Київської філософської школи. Слухала лекції , зокрема, Мирослава Поповича, Віктора Андрущенка, Леоніда Губерського, Анатолія Конверського. Як наставників і мотиваторів хочу згадати Володимира Семеновича Богданова і Віктора Петровича Андрущенка. Самі ці люди зробили найбільше в моєму професійному зростанні. Зараз маю за честь спілкуватися із сучасними «метрами» філософії і цим пишаюсь!

Наразі моя діяльність полягає в поєднанні наукової та освітньої праці. Відкриття нової освітньої програми «Політична філософія», Центру соціальних технологій в ЧДТУ орієнтується на наукові розвідки в царині філософії, політики, соціальних технологій, гуманітарної безпеки держави тощо.

Щодня займатися науковою працею мене спонукають допитливі очі молоді і прагнення покращувати нашу освітню програму, рідний університет, місто й область, які мають визначатися наявністю потужного інтелектуального складника, а ще – щирим бажанням втілити наукові напрацювання в суспільно-політичну сферу області.

Найбільша проблема в науковій діяльності – це нестача і швидкоплинність часу (ще й для філософа). Іноді мені шкода його на сон, бо ще так багато потрібно зробити, прочитати, висловити. А інший бік проблеми – це зрада перед родиною, коли так багато часу проводиш без них). Найбільший позитив – це люди, з якими спілкуєшся! Розумні, цікаві, прогресивні, які «рухають світ». Наука створює для цього підґрунтя і надає інструменти – конференції, симпозіуми, форуми. До речі, онлайн-формат останнього року значно розширив ці горизонти.

Матеріальний стан науки в Україні, на жаль, не є пріоритетною сферою. Це стосується не тільки зарплати, але й обладнання й устаткування. Крім того, можливості якісної участі в наукових заходах також потребує фінансової участі. Хотілось би кращого.

У питаннях рівності жінок і чоловіків у науці, певно, буду не в тренді. Ніколи не відчувала професійного приниження, нехтування, зневаги. Навпаки, моя думка і позиція мала право на існування. Тому, мені здається, що стать має бути підкріплена професійним рівнем. За час мого навчання на філософському факультеті із 25 студентів у нас було 5 дівчат, на кафедрі майже 10 років я була однією жінкою-викладачкою… Зараз у нас лише один чоловік… Філософія, так би мовити, набуває жіночого обличчя.

Віра Бабенко, докторка технічних наук, доцентка кафедри інформаційної безпеки та комп’ютерної інженерії факультету інформаційних технологій і систем ЧДТУ:

Навчалася я на факультеті інформаційних технологій та систем ЧДТУ, де студентами й викладачами переважно були чоловіки.

Зацікавленість наукою сформувалась ще у студентському середовищі: уже тоді брала участь у наукових конференціях та семінарах, цікавилася додатковим теоретичним матеріалом. Одразу після університету – аспірантура, згодом стала кандидатом технічних наук, і нещодавно, у вересні минулого року, захистила вже докторську дисертацію… Моя племінниця-студентка жартує: «Скільки можна навчатися?!» Тому можна сказати, що в науковій діяльності я вже понад десять років.

Звісно, значну роль у прагненні до науки відіграли саме висококваліфіковані та досвідчені викладачі ЧДТУ. Наставником (або, як зараз модно говорити, – ментором) був наш викладач, а згодом мій науковий керівник кандидатської, і він же науковий консультант докторської дисертації, доктор технічних наук, професор Володимир Рудницький. І більшість наукових здобутків завдячую саме його впевненості в моїх здібностях та можливостях. Не буду приховувати, що були і розчарування в досягненні успішних результатів, однак креативність Володимира Миколайовича, його позитивне налаштування завжди додавало снаги та вселяло віру в себе. Тому багато що, на мою думку, залежить саме від наставника, якого ви оберете на початку своїх наукових досліджень.

Кумирів ніколи для себе не робила. Та й навіщо? Завжди поряд є люди, якими варто захоплюватися. Достатньо просто помічати це.

Після захисту докторської дисертації обмірковую та планую подальші наукові дослідження, пов’язані з комп’ютерною криптографією. Наразі беру участь у роботі за темою «Розробка мобільної системи захищеного інформаційного обміну для військових і цивільних підрозділів державних структур», що проводиться в рамках держбюджетної науково-дослідної роботи в ЧДТУ.

Стимулом займатися наукою щодня є прагнення змінюватися, самовдосконалюватися. Крім того, наука відволікає від побутових проблем та життєвих негараздів. Такий собі унікальний рецепт, тож рекомендую всім!

Позитив у своїй діяльності отримую від комунікації з іншими науковцями. А проблеми банальні – бракує часу. Ось це, до речі, справді стосується жінок, адже ми всі – матері. Я теж мама, маю трирічну доньку, тому часу реально не вистачає. Особливо, зважаючи на те, що працюю в Черкасах, а проживаю в Золотоноші.

Сказати, що мені особисто наукова діяльність дала матеріальний зиск, не вийде. Наприклад, власного житла або авто не маю досі. Але ж у кожного різні цілі: одні науковці займаються інтелектуальною працею для морального задоволення від реалізації своїх ідей, а інші – щоб отримати матеріальні блага. У другому випадку потрібно мати навички бізнесмена, щоб уміти комерціалізувати свою інтелектуальну працю. На жаль, я ще цього не освоїла.

Зараз для жінок, як на мене, створені всі перспективи розвитку та успішності в науці, головне – мати мотивацію. Тим більше, що зараз із використанням сучасних засобів інтернет-технологій є вільний дистанційний доступ до будь-якої інформації, зокрема необхідної для провадження наукових досліджень. У сучасних умовах інформатизації та диджіталізації суспільства можливості відкриті й доступні для всіх – і для жінок, і для чоловіків. Потрібно лише вміти ними правильно користуватися. А для цього потрібно навчатися, працювати над самовдосконаленням та освоювати відповідні навички використання сучасних програмних засобів.

І студенткою, і викладачкою я перебувала переважно в чоловічому середовищі, і ніколи не помічала ніяких ознак дискримінації. А на кафедрі інформаційної безпеки та комп’ютерної інженерії ЧДТУ, де я працюю зараз, взагалі смішно говорити про дискримінацію, тому що викладачів-жінок більше, ніж чоловіків.

Оксана Захарова, докторка економічних наук, професорка кафедри менеджменту та бізнес-адміністрування факультету економіки та управління ЧДТУ:

Університет я закінчила 1998 року одночасно за двома освітніми рівнями – отримала диплом спеціаліста («інженер-економіст машинобудування») та магістра (магістр з економіки підприємства).

Під час навчання в університеті я собі уявляла, що в майбутньому працюватиму економістом на машинобудівному заводі і дуже хотіла використати свої знання на користь економіки регіону. Проте несподівано керівниця моїх дипломних робіт запропонувала вступити до аспірантури (тоді на одне місце претендувало троє). Я тиждень зважувала всі «за» та «проти» і таки прийняла доленосне для себе рішення, про яке насправді ніразу не шкодувала. Відтоді розпочалося моє тісне знайомство з наукою.

Так сталося, що свого наукового наставника я обрала «наосліп» іще на початку ІV курсу університету, коли обирала керівника науково-дослідної роботи: тоді ми з подругою хотіли просто бути в одного викладача, а у всіх інших залишилося лише одне вільне місце… Як показало життя, так випадково я обрала наставника на все життя – керівника дипломної роботи спеціаліста, магістра, наукового керівника в аспірантурі та наукового консультанта в докторантурі. Правду кажуть, що нічого випадкового не існує! Я дуже вдячна своїй науковій мамі, доктору економічних наук, професору, проректору Ірині Борисівні Швець за те, що вона навчила мене головному – любити ту справу, якою займаєшся.

У сфері моїх наукових інтересів такими особистостями, яких я вважаю уособленням Науковця, є Анатолій Колот, Елла Лібанова, Олена Грішнова.

З наукової точки зору сьогодні мене цікавлять різні теми, які об’єднує один об’єкт дослідження – людський капітал. Ця тема багатоаспектна і вміщує в собі різні складники – від якості вищої освіти і до управління талантами. Від того, який саме аспект викликає у мене жвавий інтерес у конкретний період, залежить вибір тематики дослідження.

За останній рік дослідження були присвяченими втраті Україною людського капіталу внаслідок демографічної, соціально-економічної та соціально-політичної криз впродовж 1990–2019 років; умовам повернення трудових мігрантів в Україну; потенціалу інноваційного розвитку регіонів України; перспективам побудови в Україні економіки знань.

Мотивацією для досліджень для мене завжди є пошук шляхів забезпечення гідних умов праці і життя в Україні.

Я займаюсь улюбленою справою й отримую задоволення як від процесу наукового пошуку, так і від визнання моїх скромних результатів – це найбільший позитив у нацковій праці.

Приємно, коли подаєш тези на конференцію, а організаційний комітет пропонує розширити їх до обсягу наукової статті для друку в провідному фаховому виданні України на безкоштовній основі. Або коли щотижня надходить 3–4 запрошення від зарубіжних видань стати членом їхнього редакційного комітету. Або коли подаєш статтю до журналу, що належить до одного з провідних видавництв світу (Springer), і її друкують безоплатно. Або коли виграєш конкурс на наукові дослідження, які проголошено одним з Міністерств України й успішно реалізовуєш їх…

Це щоразу приємно! Але я мрію, щоб у найближчому майбутньому ставлення до науковця в Україні покращилося, а це, відповідно, стане основою стабілізації та інноваційного зростання нашої економіки.

Мій статус дозволяє мені обирати видання світового рівня, де я хочу і можу опублікувати результати власних досліджень і робити це на безоплатній основі, що мінімізує витрати на мою наукову діяльність. А якщо б ще й оплата наукової діяльності в Україні відповідала світовому рівню, то її результативність та престижність зросла би в рази!

Я впевнена, що в науці, як і в будь-якій іншій справі, головними критеріями досягнення успіху є професіоналізм, внутрішня мотивація на досягнення, віра у власні сили, працелюбність та здорові амбіції. Якщо ти маєш весь набір цих якостей, то успіх тобі буде гарантованим незалежно від того, жінка ти чи чоловік.

За двадцять один рік наукового життя я не бачила жодного кричущого випадку дискримінації за гендерною ознакою. Мабуть причиною цього є гострий розум та сильна інтуїція Жінки.

Тетяна Зорочкіна, докторка педагогічних наук, доцентка кафедри початкової освіти ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва ЧНУ імені Б. Хмельницького:

Здається, що я у педагогіці ще з народження. Моя мама теж педагог, вона за фахом – учитель математики. Тож знайомство з функціями й інтегралами вже було неминучим. Ще у віці 3–4 років мама часто брала з собою до школи. Це завжди була цікава подорож. Саме тоді, захоплюючись прикладом батьків, у дитячому серці запалився вогник пізнання до професії вчителя. Закінчивши школу з відзнакою, я вступила до УДПУ ім. Павла Тичини.

Наразі працюю на кафедрі початкової освіти навчально-наукового інституту педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва, де готують учителів початкової школи. Директор інституту, доктор пед.наук, професор Тимофій Десятов докладає усіх зусиль, аби студенти здобували освіту в оновлених SMART-аудиторіях за сучасними освітніми програмами. Тому тут навчання перетворюється на захопливе заняття.

Якщо взяти до уваги, що наставництво – це відносини, в яких досвідченіша особа допомагає засвоїти певні компетенції, то на моєму професійному шляху був не один наставник, бо ще є чому і в кого вчитися. Моїм науковим успіхам ще зі студентських лав я завдячую своєму науковому керівнику доктору пед. наук, професору Олені Біді. Динамічне наукове партнерство склалося з науковим консультантом доктором пед. наук, професором Наталею Бідюк. Саме вони і є моїми кумирами. Неможливо не захоплюватися такими науковцями!

Щодня я займаюся спортом, а наукою – постійно. Я б сказала, що до цього спонукає невпинний рух вперед. Час не стоїть на місці: світ вдосконалюється з кожним днем. Разом із цими перетвореннями потрібно змінюватися й самій, аби не загубитися у минулому та відповідати викликам сучасної науки.

Найбільше позитиву я отримую від партнерства зі студентами. Буває так, що ще сьогодні готуємо з ними тези на науково-практичну конференцію, а вже завтра – захід, у якому вони ж беруть участь у складі вокального колективу «Мелодія» чи ансамблю барабанниць «Badabum». І від споглядання за професійним зростанням і розвитком творчих здібностей своїх учнів отримуєш найбільше задоволення. Проблема ж існувала лише в тому, що важко було поєднати успішну кар’єру науковиці з душевним покликанням – розкривати та примножувати таланти студентської молоді. Попри це, тривалі роки, коли я обіймала посади заступника директора з виховної роботи та начальника відділу виховної роботи, вважаю найщасливішими у своєму житті. За це велика подяка ректору університету Олександрові Черевку за створення умов для всебічного розвитку студентів та підтримку мистецьких колективів університету!

Аналізуючи рівень оплати праці в Україні, наукова професія не є найпрестижнішою. А тому мотивації до наукової праці не мало матеріальної основи. Я впевнена, що наукова праця – це передусім покликання. Будучи студенткою, я усвідомлювала, що це важка праця. І з посмішкою згадую фразу: «Обираючи професію педагога, ти стаєш благодійником». Тому і мала за мету – не збагачуватися, а збагачувати: розумово, духовно, морально і естетично підростаюче покоління.

Проблема ґендерного паритету наукових кадрів все ж існує. Проте із власного досвіду можу стверджувати, що дискримінації за статтю в науці у моєму житті не було. У 24 роки я здобула науковий ступінь кандидата наук, а у 32 – ступінь доктора наук.

Любов Кібальник, докторка економічних наук, професорка, завідувачка кафедри моделювання економіки і бізнесу ННІ економіки і права ЧНУ імені Б. Хмельницького:

Майже все моє свідоме життя та професійна діяльність пов’язані з наукою та освітою, адже працюю я у цій сфері із 1994 року. Я пройшла логічний та закономірний шлях становлення науковиці. Спочатку навчалася в аспірантурі кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Паралельно з викладанням займалася науково-дослідницькою роботою: писала статті, монографії, інші праці. У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького почала працювати з 1994 року. Обіймала посаду декана економічного факультету, першого заступника директора навчально-наукового інституту економіки і права, очолювала кафедри. У 2015 році захистила докторську дисертацію за спеціальністю «Світове господарство та міжнародні економічні відносини» у Київському інституті міжнародних відносин. Нині є авторкою понад наукових 150 праць.

На мою думку, викладачу потрібно систематично модернізувати навчальний матеріал, працювати над собою та оновлювати  методологію і досліджувані питання. Нині мої інтереси стосуються проблем моделювання світових економічних процесів в умовах глобалізації та геоекономічних трансформацій.

По-перше, наука цікава. По-друге, це розвиток. Необхідність зв’язку з професійною діяльністю. Проблеми якими я займаюся досить актуальні. Спочатку це був рівень національної економіки, а зараз світові трансформаційні процеси, які нині відбуваються під впливом багатьох факторів.

Для мене взірцями серед наукових діячів є вчені під кураторством яких, я виконувала дисертаційні дослідження. Їхня працездатність та дисциплінованість у науковій діяльності завжди мене дивувала і надихала. Орієнтуючись на їхні дослідження я виконувала свою роботу. Особливо хотілося б відзначити відомого вченого-економіста національного та світового рівня – Антона Філіпенка.

Нині стимулювальну роль у моєму науковому пошуку відіграють не конкретні особистості, а явища та процеси, які відбуваються у світовому і національному просторі.  Сучасні виклики у вигляді кризових явищ, пандемії тощо спонукають до пошуку нових неординарних рішень. На мою думку, у професії науковця особливо важливим є постійна систематична робота над собою та осмислення нових ідей, наукових підходів і гіпотез.

У дитинстві моїми кумирами були наставники зі школи. Тоді педагоги налаштовували нас на те, що потрібно сумлінно навчатися і постійно розвиватися. Зокрема, такими для мене були вчителі Золотоніської середньої школи № 6 – Надія Максименко та Іван Дробний. Але, особливу роль у моєму становленні, як особистості відіграла  моя мама, учителька фізики Булига Валентина Терентіївна. Вона пропрацювала 40 років у школі та розумілася в таких підходах, як-от: педагогіка, виховний процес, «багаж» знань та робота над собою.

Для мене наука – це звичка та стиль життя, бо без цієї діяльності вже не можу працювати інакше. Я постійно цікавлюся проблемами, що знаходяться в центрі уваги наукової думки світової спільноти, вивчаю нові статті та праці, які безпосередньо стосуються моїх наукових інтересів. Адже щодня мушу інформувати про ці «новинки» студентів. Тому необхідно систематично оновлювати інформацію, а не керуватися лише застарілими теоріями з підручників. Для наукової діяльності важливою є також постійна участь в конференціях та відповідних заходах, де відбувається обмін досвідом та думками.

У сучасних умовах охочі можуть вільно займатися наукою, адже нині доступ до джерел – необмежений.  Фахівці можуть безперешкодно публікувати та видавати наукові праці. Тому особливих недоліків у цій діяльності з погляду ініціативності автора немає. Однак є технічні моменти, які зрідка трапляються в житті. Зокрема, не завжди у нашому інтенсивному, насиченому подіями і справами  житті можна виокремити час для дослідження певних наукових питань.

Також варто зауважити про проблему фінансування наукової діяльності викладачів та науковців у нашій країні. Це стосується оплати наукових публікацій, участі у конференціях та ін. Але як один із варіантів вирішення цього питання є участь у конкурсах на ґрантові проєкти, державне фінансування наукових тем тощо. За таких умов ґрунтовне вивчення конкретної сфери стає більш доступним.

Ми живемо в 21 столітті, а не в період біологічного детермінізму або культурного сексизму, тому якогось інакшого, прискіпливого ставлення до жінок в науці я не помічала. На моєму шляху таких перепон не траплялося. Саме цього – гендерного балансу – у науковій спільноті дотримуються.

Серед переваг науки я можу виокремити саморозвиток. Якщо ви присвятили себе пошуку вирішення проблем, які вам цікаві, захоплюють чи надихають, то ви будете, і, просто змушені, удосконалюватися. Щонайменше – ставити конкретні цілі в житті та досягати їх, незважаючи на перестороги. Сучасний освітній процес орієнтується на саморозвиток, постійне оновлення знань, можливість перекваліфіковуватись та самоудосконалюватись. Ми даємо поштовх іншим – нашим учням, студентам, молодим науковцям – самостійно шукати матеріал, опановувати нову інформацію та аналізувати її. Тому намагаємося пояснити студентам, як правильно знаходити потрібну інформацію, відокремлювати справжнє знання від побутового розуміння проблеми тощо. Самі теж постійно проходимо цей етап аналітично-синтетичної діяльності. А вже потім систематизуємо і логічно вибудовуємо матеріал й подаємо у науковому контексті або для педагогічного процесу.

 

Авторки – Наталія Кузнєцова та Юлія Світайло

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x