Очі людей в лікарнях розгублені та беззахисні. Вони прислухаються до себе, намагаються зрозуміти, що відбувається і як тепер зміниться їхнє життя. Тепер я – така ж людина.

У дитинстві лікарні були для мене майже другою домівкою, так часто я там була. Але зараз все інакше.

Ще до операції сама звістка про майбутнє втручання уповільнила весь мій світ. До мене все доходило наче з-під води, глухо і не зразу. І після операції я наче йду, але забуваю, куди. Мені кажуть, що з собою взяти, або номер кабінету – з голови все вивітрюється через пару хвилин. Я не вважаю себе тугенькою на розум (вочевидь, як і кожна людина), але ці дні я була ходячим тілом. Тілом, що несе в собі хворобу. Я часто перепитую, ношу з собою записничок і дивлюсь пустими очима. Мені важко зрозуміти прості речі, а самій щось спланувати і взагалі ніяк.

При цьому мене просто приголомшив факт, скільки людей хворіють. Хіба ми, коли здорові, думаємо про біди? Безліч людей сидять, ходять, чекають своєї черги прямо тут і зараз. Статистика дає величезні цифри, а кожен другий (точніше, друга) або сам був прооперований, або має таких родичів. Я зазирнула за лаштунки історій багатьох своїх знайомих, які зіткнулись з раком молочної залози. Які живуть далі, кожен по-своєму будуючи стосунки з наслідками операції. Це наче мало мене примирити з фактом, що не все так страшно – врешті решт, намалювалась непогана компанія. Але мені хотілось побути на самоті, тільки він і я, поплекати нишком свою біду, і не чути інших. Принаймні зараз. Пізніше ці історії стали поштовхом: перемога можлива, і я хочу її здобути.

Тепер же я просто була прибита і автоматично робила, що мені казали. На цьому етапі мені треба було просто довіритись лікарям і вірити в свої сили.

В день операції я не їла і не пила до 5 години вечора. Кожна операція має свої особливості, спрогнозувати точний час, скільки вона йтиме, неможливо. Тому виявилось, що сьогодні до мене вже черга не дійде, і мої страхи перенесені на наступний день.

Але нарешті операція позаду і починається новий цикл та звикання до себе нової. Постійно болить і німіє рука, з якої вирізали лімфовузли, перев’язка туго охоплює корпус, паморочиться голова. Проживаю кілька днів з цим і потроху визначаю, що буде далі. У відділенні можна знайти багато інформації: буклети, листки, статті на настінних дошках. Часу вдосталь, щоб перечитати все, але книжки про хіміотерапію я обходжу: дуже хочеться вірити, що мене це обійде.

Фотографую контакти закладів. Знайомлюсь з Ольгою Володимирівною, що відповідає за розподіл спецбілизни. Нагулюю кілометри по коридорах, виглядаючи в усі вікна. Це час, щоб навчитись чекати. Чекати результатів цитологічного дослідження з київської лабораторії. Чекати процедур. Чекати, коли пройде біль. Чекати, коли зрозумію, що це тепер назавжди.

В самому відділенні всі палати зайняті, операції розписані на місяці вперед, кожен день в хірургів по 6 або й більше операцій. Це насправді страшно. Але в хіміотерапії цифри ще більші, а часу менше.

Коли проходить перший туман, звертаю увагу на медсестер. Більшість з них терпляче по декілька разів пояснює щось необхідне. Штат неповний, маленькі дівчата возять важкі перевозки, перекладають непритомні тіла, бігають між поверхами.

Поки ти лежиш і звикаєш

Що б я порадила ще до операції:

– Вибирайте лікаря свідомо, коли є можливість. Дізнайтесь, хто з хірургів працює, наведіть справки де тільки можна: в медперсонала, в чергах під кабінетами, на форумах, серед знайомих. Якщо ви дуже чутлива людина, дізнайтесь також про те, як лікар спілкується з пацієнтами. Але не розраховуйте на душевні бесіди та переказ своїх страхів та болей.

– Якщо є можливість, ходіть до лікарів з рідними. Те, що ви не почуєте або забудете, запам’ятає тверезий розум близької людини.

– Робіть те, що каже лікар та сестри. «Моя сусідка приймала N, і я буду», «Чотири рази – це дуже багато (мало), питиму менше (більше)», – не працює. Шукайте лікаря, якому вірите.

– Користуйтесь аптеками в зоні онкодиспансера (хіба що за винятком побутових речей). По-перше, місцеві фармацевти постійно працюють з цими списками і знають всі нюанси. По-друге, в інших аптеках немає багатьох специфічних препаратів, що замовляють ці аптеки. До того ж зранку в маршрутці дуже важко везти цей величезний клунок або і два.

Використані фотографії Лани Кравченко