Можливо, у них були інші справи – важливіші чи такі, які семимильними кроками наблизять нашу перемогу і без боротьби з колаборантами? Так я собі пояснюю відмову нардепів розглядати законопроєкт щодо позбавлення мандантів депутатів заборонених партій на засіданні парламентського комітету.
Так, законопроєкт не розглянули через відсутність кворуму, бо нардепи профільного комітету покинули засідання. Їм стало зле, можливо. У багатьох нерви нині не витримують, коли йдеться про колаборантів. Чи ще якась є поважна причина. Чи можливо, їхній колега Олег Дунда щось неправильно зрозумів, коли написав у фб, що вони зірвали засідання. Бо ж чого людям зривати засідання, на якому розглянуть законопроєкт про те, як бути – якщо партії заборонені, а депутати від них продовжують працювати?
Я не вірю в те, що вони свідомо це зробили, бо по-перше: це їхня робота – працювати над законопроєктами, а будь-яку роботу люди, яким вірять тисячі виборців – мають виконувати сумлінно. По-друге, всі усвідомлюють важливість боротьби з колаборантами і що це, як ніколи, на часі.
Можливо, вони неправильно зрозуміли, про що цей законопроєкт, бо неможливо не знати про те, що на дев’ятому році війни і на дев’ятому місяці впровадження в Україні воєнного стану – деякі колаборанти досі є депутатами місцевих рад. Прикладом цьому є і деякі черкаські депутати, які у приватних розмовах п’ють за здоров’я путіна. Але можливо, нардепи від Черкащини – Віталій Войцехівський і Антон Яценко – пропустили цю новину, воюючи з москалями на своєму фронті.
Чи позбавляти мандатів місцевих депутатів від заборонених партій? Цілком можливою є думка, що не варто цього робити – не колотити посеред своїх, наприклад, чи не давати приводів для новин руській пропаганді. Виявилася трохи провальною версія про те, що депутати від цих партій – не обов’язково колаборанти, а партія, від якої вони почимчикували на останні місцеві вибори – не більше, ніж франшиза. У нас у Черкасах таке спостерігали. Але навіть якщо це не так і випадково не в ту партію потрапили порядні патріоти – не може бути такого, щоб нардепи не могли цього сказати на засіданні комітету. А вони чомусь утримались, коли голосували за внесення цього питання до порядку денного. А потім встали і пішли. У нас же демократія і свобода слова, а депутати для того і є – щоб голосувати, висловлювати власну думку чи бажання виборців. І про виборців, до речі, – звісно, у депутатів заборонених партій теж є виборці. Теж на Черкащині. Їх так багато, що кандидати тоді ще незаборонених партій стали депутатами. Чи потрібні ці виборці депутатам Верховної ради? Чи могли вони бути і їхніми виборцями теж? Звісно, могли. І вони теж мають право знати, чи заберуть мандати у депутатів, за яких вони голосували, чи ні. І думаю, що це знають ті народні депутати, які встали і пішли із засідання комітету. І обов’язково свою думку скажуть, якщо їх спитають виборці. Журналісти пишуть, що вже спитали. І думаю, що отримають відповідь. Можливо, відповіді криються у моїх тезах, викладених вище. Хоча все то мої припущення і моя віра в людей. І в Україну, звісно. А припускати, що хтось у Верховній раді не любить Україну, я не хочу і не буду. Нема чого колотити серед своїх у такі часи.
