Кінець 2007 року в культурному житті Черкащини ознаменувався справжнім фурором, спричиненим прем’єрою вистави «Сад Гетсиманський». Із другої спроби молодий режисер Сергій Павлюк здобув тоді президентський грант на постановку «гімну людській гідності на межі буття і смерті, та водночас – вироку тоталітарному сталінському режиму» за однойменним романом Івана Багряного.

І хоч від часу написання твору вже тоді минуло понад пів століття, його глибоке осмислення прийшло до наших співвітчизників саме з театральних сцен. Черкаська стала першою з таких, позаяк про жахіття третього етапу сталінського терору 1930-х, так званого «великого терору 1936-1938 років», коли за неповних два на території УРСР було засуджено майже 200 тисяч осіб і близько 130 тисяч з них розстріляно, все ще не ризикували братися режисери.

Напевне з тієї причини, що не хотіли шокувати масового глядача, який звик до театру як до місця релаксу й хорошого настрою. Така ж вистава передбачала максимальне психоемоційне напруження упродовж та ще глибоке осмислення опісля. Сергій Павлюк зважився. І на сцені та в клітці-трансформері, яка – то церква, то тюремна камера, то катівня, – постала історія Андрія Чумака, так і не зломленого закривавленою машиною терору.

Спів церковного хору змінюється ідіотично-радісними совєтськими піснями, вбивства та божевілля чергуються із катуванням в’язнів. Танок хтивої садистки Нечаєвої та ідейного мучителя Донця – одна з тих другорядних сцен, від яких, як то мовиться, коробить. А що вже казати про головні…

Після прем’єри брат актора Сергія Боброва, виконавця головної ролі, щиро зізнався: «не хотілося дивитися на сцену, а ще краще – на кілька хвилин вийти на свіже повітря».

– Та як відомо, від минулого не втечеш. І ця вистава – не лише данина пам’яті, а й застереження: віками на росії нічого не мінялося і ще віки нічого не зміниться. Відтак – ані секунди марних сподівань та віри. Ніколи, нікому, за жодних обставин, – зазначили в Черкаському театрі Шевченка.

Квитки можна придбати в касі театру або за лінком