Наближається свято Незалежності. Так, наближається. І кожен ще ніби здалеку починає шукати у дійсності, що нас оточує, щось співзвучне саме цьому святу.
Інші часи, інша епоха… І вже старі свята починають призабуватися, а нові – набирати сили! Так, живемо в епоху змін. А це непросто. Про це ще Конфуцій колись писав. Іншими стають розмови. З’являються нові теми для них. Так, життя непросте… Але поети пишуть вірші (і до того ж вельми нахненні!) і про це життя теж!
Молода українська держава зроста і міцніє. А часи нелегкі і проблем, певна річ, вистачає. Читаєш нові, так би мовити «свіжоспечені» книги про давно відомі часи і помічаєш – часи і події ніби ті ж… А трактування їх уже зовсім інше! А дні, які вирують навкруг, і справді ж заслуговують книг – і вже написаних, і ще не написаних!
Проживши вік, легко і переконатись – якою ж несподіваною буває пані Історія! І скільки у цій несподіваності чогось і гіркого для нас, і вельми привабливого.
Ми краще знаємо нині своє минуле, аби гостріше осягнути суть наших проблем і успішніше, і активніше творити наше майбутнє. І келих за нашу, українську незалежність ми піднімемо нині з упевненістю у своїх силах і вірою у власне майбутнє!
У мене перед очима книга. Книга, яка видавалася з різних причин досить довго, але коли вона усе ж з непевної мрії і яскравого образу перетворилася на дзвінку реальність, її зовнішній вигляд мене, як автора, не розчарував. Бо видавці і справді ж постарались. А зміст книги, сподіваюсь, не розчарує читача. Отож хотілося б про її зміст дещо докладніше.
Назва книги – «Українонько, доле моя…» (Черкаси, видавництво «Інтроліга ТОР», 2018 рік). У ній і лірика, і гумор. І мені хотілося б подарувати її комусь з друзів на День Незалежності. Бо це наш день! Бо, як мені здається, саме таку книгу саме у цей день і варто було б дарувати.
Щодо ліричної частини книги, то там твори різнопланові – і вірші пісенного плану, і віршовані мініатюри-роздуми, і верлібри. Верлібри були у мене і раніше, але було їх небагато. В цій книзі їх більше і це, як мені здається, наслідок відчуття, що прийшло до автора порівняно недавно. Відчуття, що вільні думки вимагають і вільного вірша!
У гумористичній частині книги чотири невеликі розділи і про кожен з них хотілося б сказати… ну, хоч по кілька слів. Автор цих рядків не відносить себе до мисливців чи рибалок. Якщо і ловить рибу – карасиків… чи ляща… – то за допомогою гаманця десь на базарі чи у маркеті. Але у книзі… о диво… не дуже об’ємний, але, сподіваюсь, цікавий для читача розділ «Рибальські та мисливські усмішки». Чому так сталося? Звідки такий парадокс?! Ну, мабуть у творчості є якась таїна… Іншого пояснення автор поки що знайти не спромігся.
А тепер, шановні, питання на засипку – хто вам… найбільше допік?! Ну, не з конкретних персон… а з інформаційних явищ. Коли б таке питання прозвучало в аудиторії, де розташувалась немало людей, відповідь була б короткою і дружною: – Звичайно ж… реклама!
І це можна зрозуміти. Бо реклама у нас інколи і сіра, і нудна, і набридлива. До чого я веду? У ще одному гумористичному розділі іронічні вірші з циклу «Реклама…». Чому така назва? Бо кожен вірш – це ніби… жартівлива реклама чогось.
Ще один розділ – це «Футбольні смішинки». Свого часу, ще перед ЄВРО-12, футбольним святом, що пройшло в Україні, у мене вийшла у тому ж видавництві книга «Гумор – на футбольній хвилі!». У книзі було немало гумору і жартів, афоризмів і дружніх присвят. У тому числі і на футбольну тематику. «Футбольні смішинки», що друкувалися у альманахах «Скіфія» і «Холодний Яр», є до певної міри продовженням вищезгаданої книги.
Вельми своєрідним (бо такого у мене ще не було!) є розділ – «Гумор для українського «Голосу…»». У ньому на чотирнадцяти сторінках вміщені іронічні мініатюри та афоризми, що були надруковані за останні роки у нашій парламентській газеті – газеті «Голос України».
А завершити хотілося б віршем, що дав назву книзі, про яку йшла мова. Це вірш пісенного плану і можливо хтось з черкаських музик (а серед них є талановиті люди!) і справді ж напише пісню.
УКРАЇНОНЬКО, ДОЛЕ МОЯ
Ніби хвиля важка по піску,
Знов літа – на тривожній сторінці…
У хвилину таку нелегку
Не забудьмо, що ми – українці!
А у буднів – стрімка течія…
Де і щастя, і болю, і гніву!
Українонько, доле моя,
Українонько доле мрійлива…
Де вогнем чорний вихор війни,
Де кипить стрілянина кривава,
Там твої, Україно, сини –
Ніби символ козацької слави!
І хай пісня нас не залиша
В ці часи непрості і суворі,
Хай завжди українська душа
Розцвіта, ніби вранішні зорі!
А у буднів – стрімка течія…
Де і щастя, і болю, і гніву!
Українонько, доле моя,
Українонько доле мрійлива…
