Субота. Вечір. Завтра теж особливо напруженого дня не передбачається. Тре щось писати. Писати нічого. В мене ломка. В проекті є кілька статей, але час терпить. Якщо терпить – не цікаво. Не по-журналістськи. О! Юхху! Я ж блогер! Пишу блог. А про що? Ой, та хоч про шо хош! Що його там писати?! Але ж про що? Як нема про що, то буду про осінь.
Свою першу осінь пам’ятаю досить нечітко. Настільки нечітко, що мабуть чесніше буде сказати, що не пам’ятаю геть. Нє, непевний якийсь початок виходить. Ну, реально, що може пам’ятати 1-річна дитина про осінь 1981 року? Що Боїнг 767 зробив свій перший політ чи, що було вчинено замах на президента Єгипту Анвара Садата? Та й взагалі, про осінь краще писати лірично, пейзажно.
Ок. Пейзаж. Осінь, яка ж вона в нас там? Зара глянемо фоточки. Тааак. Листячко, листячко, котик на дереві, собачка в шалику, зайчик з ноутом, мишка, вирячивши оченятка від щастя, цупить велетенський жолудь. А під нею ще й підпис є: «Коли вже ви нажеретеся, кляті політики?» Опа! Стоп! Це точно не про осінь. До речі, а ви помітили, що цієї осені, в яку купу інформації носа не всунь, обов’язково відчуєш сморід політики? Розумію, що вибори, але чи не рано почали ці мишки тягати жолуді?
Таааак, куди це мене занесло? До біса політику і аналітику! В нашій країні то теми вічні. Про них ще говоритимуть і говоритимуть, а осінь минає швидко. Треба встигнути про неї написати. Тож, осінь. Журавлики летять у вирій. Чи полетіли вже? Тре погуглить. Так, що в нас каже дядько гугл на слово «журавлики»? Схема збирання орігамі, Сасакі Садако, Хіросіма, Платон Воронько. Нє, це якісь неправильні журавлики. Ладно, хай буде, що полетіли. Що там далі? Листячко падає з дерев. Хм… Цікаво, падає чи ні? Зараз подивлюся в ФБ. Якщо падає – у френдів по любому мають бути фоточки. Фоточки є. Падає. Особливо гарно падає у френдинь. Чи френдес. Як там гендерніше? Он в однієї ох і гарно нападало. І вона на нього зверху теж… Мабуть, воно ще й з підігрівом. Бо з одягу на ній лише сережки. Ого! Та й з гарним же підігрівом те листячко, якщо на ньому отак можна розкошувати! Тааак, краще перейдемо до іншої, бо зараз дружина як зайде, то ніколи ж не повірить, що це я по роботі на таке дивлюся. Спробуй тоді їй доведи, що блоги про осінь саме так і пишуться…
Ага, ось френдиха однієї з моїх френдес. Тут теж нападало. Шкода, що на все, крім мордочки. Естетичніше було б, аби навпаки. Ну, ладно, некрасивих жінок не буває. Бувають невмілі фотографи і мало листя…
Опа! А ось іще красуньчик. Нічьосє! Та тут же з цілого лісу листя треба, щоб всі оті розкоші хоч трохи присипати. Щастить же людям. Це ж яку зарплату треба мати, щоб наїсти собі таку здоровенну… Все! Зрозумів тут натхнення знайти теж не вдасться.
Тааак, одже листячко вже падає. Що в нас там далі по списку осінніх принад? Їжачки на своїх колючих спинках несуть у нірку грибочки і яблучка. Брехня, звісно, ще й жорстока, але як же це мило! До речі, а ви бачили мімішну фоточку, де їжачок ховається між кактусами? А мені днями колега прислала. А ще, от просто приколу заради, введіть в пошуковику: «як розмножуються йожики». Капец, да? Я теж в шоці. Як я жив раніше без цієї інформації? А як житиму далі з нею? Тепер і ви живіть. Чому я сам повинен мучатись? Ой, я ж про осінь пишу…
Значить, восени всі білочки стають дууууже хазяйновиті і неймовірно жирні. Запасають на зиму енергію під своєю пухнастою шкіркою. До речі, про білочок. Слууухайте, ви бачили оцей вірусняк на ютубі під назвою «Адская белочка»? Та це ж можна просто калюжку зробити від сміху. А задуматися, то в ній же вся суть широкой русской души в одному флаконі, та ще й з детальним поясненням, звідки вона така розкарячена взялася. Який там «Брат» чи «Бумер»! Отут, в короткому форматі все чітко і просто показано. Майже настільки ж прозоро, як у новому кліпі Баскова і Кіркорова. Ага, отому про Ібіцу. Бачили? Теж потім хотілося все це назад розбачить? Ну, от і я про це. Як там медики кажуть, Delirium tremens? Але що це я? Ми ж про осінь пишемо.
Чи вже ні? Оппа! А на годиннику ж уже далеко за північ! Оце попрацювали. Ну, все, пора в ліжко. А завтра. Так саме завтра, от прямо з ранку візьму дітей за руки і піду в парк. Отамо ми й побачимо справжню осінь. І якщо там випадково зустріну ще й когось із вас, то буду певен, що цей дивний блог написаний не даремно. Бо до того, хто дивиться на світ лише через вікно чужих вражень в інтернеті, рано чи пізно постукає Адская белочка і розкаже про те, як розмножуються їжачки. А воно вам нада?
