У новий сезон – зі старими клопотами: про творчість і ремонт у Черкаському драмтеатрі

Дата: 13-09-2018, 14:24

У новий сезон – зі старими клопотами: про творчість і ремонт у Черкаському драмтеатрі
Кабінет керівника Черкаського академічного обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, а далі називатимемо його просто театром, нині більше нагадує мультифункціональний «офіс», у якому вирішуються або ж обговорюються всі можливі питання: творчі, транспортні, фінансові, будівельні – за неповну годину розмови мав нагоду в тому переконатися. І Петрові Ластівці, коли – особисто, коли – колективно, доводиться якнайшвидше знаходити оптимальне вирішення усіх. Аякже, він – директор-художній керівник ось уже півтора божевільних роки...

– Петре Петровичу, у лютому минулого року Ви очолили найпроблемніший, з відомих причин, театр України. З прекрасним колективом, але за фактом – «пересувний» зразка вікопомного 1932 року. І мало того, що без власної сцени, так ще й з туманними перспективами. Не жалкуєте?
– Жодного дня не було такого. Знав же, куди й на що йду, ілюзіями себе не тішив. Мене запрошували актори, посадовці і я зважився на участь у конкурсі. Переміг у ньому і відтоді директор-художній керівник, подеколи виконроб, диспетчер, вантажник... Таке життя. Але у мене воно – від 8 лютого 2017-го, а в інших – ще з 1 липня 2015-го. Скільки часу в приймах – достобіса важко. Ви навіть не уявляєте, як. Морально, психологічно, технічно і навіть фізично.

– Але ж неподалік колектив має «запасний аеродром», сцену Будинку культури імені Івана Кулика. Там не зручно?
– Саме так, не зручно тією мірою, якою бува не зручно у гостях, як би хороше там не було і як би тобі не були раді. Ми надто засиділися в гостях. Так, нам завжди дають місце, створюють умови, у великому й малому йдуть на зустріч. Але ж там свої заходи, у закладу своє творче життя. Тому, коли накладки – ми як циганський табір вирушаємо в дорогу. А «коні» вже втомилися. І люди втомилися тинятися.

– А чи впливає на репертуар ваша теперішня сцена?
– Не так на репертуар, як на вирішення тієї чи іншої п’єси художником і режисером. Ми, фактично, робимо дві версії однієї вистави. Ту, що йтиме «у Кулика», і на перспективу для сцени нашого театру, де можливості більші. Оці варіації – теж добрячий кусень роботи. У мене в загашнику лежать п’єси, які я вже готовий ставити, але не можу. І колеги цікаві роботи пропонують, теж у нинішньому форматі до втілення складні.

– То виходить – стан невизначеності регулює увесь творчий процес?
– Стану невизначеності немає. Новому театру бути, крапка. Ми професіонали, тому з глядацької зали емоційний стан акторів не читається. Творчо працюємо усупереч усьому, ще завзятіше, аніж раніше. За ці півтора роки втілили на сцені 18 нових робіт з п’ятьма концертами включно. 18 творів! Не моно, не камерних, а повноформатних. Це ж відома і дієва практика: долати скруту роботою, аж забуватися у ній.

– Невдовзі відкриття нового театрального сезону, чи буде прем’єра?
– Так. 23 вересня дебют мелодрами Володимира Винниченка «Сурогатна мама». Винниченка ніколи не ставили у Черкасах, та й в Україні він теж у тіні. Але при тому що цікаво – це чи не єдиний наш драматург, добре відомий у Європі. Сподіваюся, глядач наново відкриє його для себе і вдома. Тема вистави складна, болюча, але ж театр – дзеркало життя.

– А «касу», як і зазвичай, робитиме стара добра українська класика?
– Чому? Звісно, вона широко представлена у репертуарі, вона справді затребувана, але останнім часом ми показали чимало європейської драматургії. Давайте згадаємо, коли так. Англійську сучасну комедію «Не турбувати!». Далі – «Тестостерон» польського драматурга Анджея Самароновича. Були «білоруський зразок» від Андрея Курейчика «Обережно – жінки!» Були прем’єрні покази «Україна – Європа», «Бувальщина... Українські водевілі» – це вже справді наше, старе по-новому. В репертуарі зараз понад 30 вистав, жодної я не зняв. Інша річ, що чимало з різних причин законсервовані. От, наприклад, ще 2010-го я поставив «Назара Стодолю». Справді класна робота, загальновизнано, а не тому, що моя. Але зараз вона поза сценою. Забагато ввідних персонажів, колосальні декорації – все це не для теперішніх умов. І таких прикладів чимало.

– Петре Петровичу, Ви – директор-художній керівник, тепер ще й «будівельник». Перепрошую – навіщо Вам до всього ще й режисура? Це ж ще одні суцільні нерви.
– Треба тримати себе у творчому тонусі. То аби вже зовсім не стати сухим адміністратором (сміється), це по-перше. А по-друге, – режисер – то дуже дефіцитний фах. І, приміром, для того, щоб запросити хорошого режисера на постановку, в кишені треба мати десь 100 тисяч гривень. Звісно, гроші повернуться, але вони мають бути одномоментно. Тому – власними силами.

– А чи вплинуло оте, що після пожежі всі називають сором’язливо-компромісним словом «ситуація», на заробітки театру?
– Вплинуло. Ми стали більше працювати і заробляти десь утричі більше. Кажу ж – «щоб не плакать, ми сміялись».

– Не можу не згадати про кінцевий термін ремонту, про який нещодавно казав заступник голови облдержадміністрації Сергій Овчаренко: кінець цього року. Бачив щойно «поточний стан» – щиро кажучи, сумніваюсь. То як?
– Я скажу так: якщо аби рахувалося – то не треба. Ми вже в тому стані, що воліли б ще рік перетерпіти, аніж потім ще п’ять смикатися. Наполовину відкрили, наполовину закрили... Щось добудовується, тут же репетиція. Хто жив у квартирі, яка в стані ремонту, – той розуміє.
Відкрити, звісно, можна. Під дату, як колись. Але я собі так думаю: закінчити все, а потім відкривати, а не шматками. Тому що про сцену, про звук, про світло зараз йдеться як про щось другорядне. В пріоритеті – загальна картинка. А для нас же сцена, світло, уся інженерна складова загалом – це і умови, і безпека зрештою. Все має бути задля неї як для акторів, так і глядачів. Тому новосілля до Нового року – не самоціль. Принаймні, для нас.

– Щиро вдячний за цю розмову і зичу успішного сезону на усіх сценах.
− Дякую і запрошую черкащан до театру. Театр – це ж не сама будівля. А новосілля обов’язково буде.

Борис Юхно


1 липня 2015 року, близько 14.30, у Черкаському драмтеатрі сталася пожежа. Спроби ліквідувати її самотужки зусиллями працівників успіху не мали і о 14.48 повідомлення про надзвичайну ситуацію у середмісті надійшло до чергової частини управління ДСНС. О 14.50 до місця пожежі помчало 11 спецавтомобілів з 58 вогнеборцями. Після з’ясування рівня небезпеки туди вирушили додаткові сили рятувальників, яких загалом працювало понад 200. На той момент площа пожежі досягла 300 квадратних метрів у глядацькій залі та 200 на покрівлі, яка згодом впала у залу. Пожежу було приборкано о 16.30.
До свого піввікового ювілею театр, відкритий 1 вересня 1965 року, не дожив рівно два місяці. Згодом підрахували, що на реконструкцію необхідно 83 мільйони гривень. Цифра, щоправда, неухильно зростала і вже за рік йшлося про 140 мільйонів. Та як би не було – на місці ситуація змінювалася вкрай повільно. Лише через півроку з приміщень остаточно вивезли сміття, тож театр зимував без даху. Безпорадні посадовці пояснювали це тим, що саме зараз, тобто зимою 2016-го, архітектори проводять творчий конкурс і немає жодної потреби щось робити, аби потім, можливо, переробляти. У лютому 2016-го роботи справді презентували, та як з’ясувалося, «ніхто не переміг».
Пізньої осені, нарешті, розпочалася «спецоперація «Дах» і голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко пообіцяв, що за рік, тобто до кінця 2017-го, повністю реконструйований театр відкриється. У березні того ж року Черкаси навідав міністр культури Євген Нищук та запевнив колектив у лобіюванні питання відбудови на всіх рівнях. У жовтні заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Лев Парцхаладзе продемонстрував дизайнерську розробку нового фасаду театру. Він не змінився, хіба що відтепер мав підсвічуватися, а його кути прикрашала ажурна витинанка.
Новий 2018 рік розпочався монтажем титульних «золотих» літер. З початком літа з Держфонду регіонального розвитку надійшов останній транш у 12 мільйонів гривень. З 12 по 15 червня тривала окрема комічна «епопея» з демонтажем квіткових павільйонів на Театральній площі: свого часу саме квіткові павільйони під стіною театру завдали пожежним чимало зайвих проблем у екстремальній ситуації. У липні на фасаді театру увімкнули LED-освітлення, заодно заступник голови ОДА Сергій Овчаренко запевнив, що перед новорічними святами театр прийме глядачів.

Петро Ластівка – український театральний режисер, актор театру і кіно, заслужений артист України (1972 рік), народний артист України (1980 рік). У 1979−2016 роках очолював академічні театри Чернігова, Тернополя, Луцька.
З 8 лютого 2017 року – директор-художній керівник Черкаського академічного обласного музично-драматичного театру, у якому за цей час здійснив постановки вистав «Наталка Полтавка», «Бувальщина... Українські водевілі», арт-шоу «Україна – Європа», «Козацького» та «Різдвяного» концертів.
Зіграв у кінофільмах «Чортова дюжина», «Вершники», «Дума про Ковпака», «Державний кордон».

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода