Протест Олексія Пазенка

Лев Хмельковський, RSS,
Дата: 4-01-2019, 12:21

Тривалий час площею перед Черкаським аеровокзалом щодня крокував чоловік в уніформі пілота цивільної авіації з урядовими нагородами на одязі. Впродовж робочого дня він відмірював площу з кінця в кінець. У нього була табличка з написом про те, що через свавілля адміністрації він позбавлений роботи і тепер опинився у безвихідді.

Це був командир літака Ан-2 Олексій Пазенко, заслужений пілот, учасник Другої світової війни. Я працював авіамеханіком такого ж літака у 1959-1965 роках і ми зустрічалися перед кожним рейсом О. Пазенка до Києва, Умані чи Жашкова. Відразу ж він мені сподобався. Готуючись до старту, він завжди привітно вітався з механіками. Часто навіть частував нас цукерками. Черкаська авіаескадрилья належала до 92-го авіазагону, що базував в Святошині. У Черкасах не було крана, щоб зняти з літака двигун для заміни і ми з цією метою літали до Києва. Якось до мене прилетіла дружина – старший інженер-синоптик і засновниця авіаметеостанції у Черкасах. Двигун ми замінили, з Черкас прибула залога, щоб випробувати в повітрі новий двигун і потім перегнати машину до Черкас. Я запитав у Пазенка, чи може дружина повернутися з нами. Він навіть здивувався: «Ти ж тут господар, а я – водій». У ті часи у цивільній авіації частенько дозволяли дії, які пізніше стали порушеннями дисципліни. І саме цю обставину використала адміністрація аеропорту для розправи з Пазенком. Він виконував рейс Київ-Ржищів-Канів-Черкаси. Літак злетів у Ржищеві, коли до кабіни пілотів прийшов дід і запитав, коли буде Ржищів. Дід або не почув оголошення, або проспав приземлення у Ржищеві. Пазенко негайно розвернув літак і вдруге приземлився у Ржищеві, щоб висадити діда. А щоб уникнути зайвих розмов, наказав другому пілотові вимкнути барограф, який на закіптюженій стрічці голкою записував хід лету. Це було, звісно, порушенням, але звичним для тодішніх пілотів. Після рейсу другий пілот доповів про цю подію командирові авіаескадриллі Вікторові Кушніру.

Скликали партійні збори. Щоб посилити звинувачення, повідомили, що Пазенко над Чапаєвкою, з якої походив, ніби помахав крилами літака. Вкрай осудливі виступи В. Кушніра та його прихильників вивели Пазенка з рівноваги і він сказав, що в жодній іншій країні такі вчинки не ставили б пілотові у провину, бо думали б про його професійний рівень, а не про помах крил над селом. У той час владі дошкуляли викрадення літаків для втечі за кордон, тож виступ Пазенка дуже пасував до наміру такої втечі. Рішенням партійних зборів Пазенкові оголосили політичну недовіру і відсторонили від летів.

Наступного дня аеропорт став в обороні Пазенка. З рук до рук передавали заяву про те, що колектив йому довіряє. Першим підписав її Станіслав Гайдук, який раніше був бортрадистом на літаку Ту-4 стратегічної авіації, ми служили разом і він потім приїхав до мене у Черкаси. Аеропорт не мав бортрадистів (до 1960 року і літаки По-2 були без радіозв’язку) і він перейшов до річкового порту, але невдовзі загинув під час зимової рибалки. Я підписав другим. Далі поставили підписи члени партії командир літака Михайло Лавський і диспетчер Сергій Борисенко, колишній пілот, який усю війну літав на фронті благеньким літаком По-2. Підписів було багато, але В. Кушнір передовсім узявся за членів партії, які пояснили, що поставили підписи, бо раніше від них підписав секретар комсомолу Хмельковський. Усе ж члени партії не могли виступати з своєю думкою після прийняття рішення зборів, тому обидва написали заяви про відкликання своїх підписів.

Тепер Кушнір узявся за мене. У розмові без свідків він пояснив, що я ризикую добробутом своєї родини, бо, маючи двох дітей, можу залишитися без належного заробітку. Йшлося про те, що мені не буде надано літак для відрядження на авіахімічні роботи. У таких відрядженнях оплачували працю за числом льотних годин і механік отримував половину від заробітку командира літака. Я не змінив своєї думки щодо Пазенка і Кушнір почав виконувати свою погрозу. Я став постійним слухачем навчально-тренувальних загонів у Києві та Харкові, адже там дивувалися настійності черкасців щодо моїх відряджень на навчання. У мене були й інші суперечки з Кушніром. Аеропорту виділили автобус, яким користувався виключно Кушнір і я на зборах вимагав, щоб нас возили тим автобусом на комплексні обіди до поблизького ресторану «Колос», бо аеропорт тоді не мав громадського харчування.

Проблема Кушніра була у тому, що він, на маючи навіть середньої освіти, побоювався, щоб його не замінили дипломованим фахівцем. Тому він ретельно усував можливих конкурентів на його посаду. Не подобалися йому й дипломовані фахівці і інженерній службі. Коли з авіаційного інституту прибув на посаду інженера Олексій Остапенко, його швидко сплавили на завод хімічних реактивів. Нелегко було й Миколі Мосюндзеві, який заочно вчився на інженера. Тодішні пілоти не мали вищої освіти і вважалися водіями транспортних засобів. Виникли певні незручності і з часом льотні училища почали випускати інженер-пілотів, хоча ніякими інженерами вони не були.

Це був конфлікт поколінь – наростало наближення нової техніки, нових технологій, а це вимагало й нових людей. А давні авіатори, так звані практики, на поступалися місцем.
А Кушнір пережив очікуване лихо зовсім з іншого боку: до Черкас призначили начальником аеропорту Демиденка, який за посадою був старшим від командира льотного підрозділу. Конфлікт стався вже першого дня, коли Кушнір не зустрів прибулого Демиденка з вітанням біля літака. Кушніра перевели до Рівного на посаду командира загону, а потім повернули до Черкас на тренувальний тренажер для пілотів.

Черкаський підрозділ, коли звільняли Святошин для Антонова, передали до Кіровоградського загону, мені виділили літак з номером 47683, а справа Пазенка якось випала з мого поля зору. Я вже працював у обласній газеті, коли до редакції звернувся Пазенко з проханням поклопотатися про повернення йому виробничого стажу, щоб він міг отримувати пенсію. Я попросив головного редактора Євгена Гольцева написати у цій справі до Українського управління цивільної авіації і невдовзі ми отримали відповідь, що Пазенко звільнений за таке порушення, що не може претендувати на пенсію.

Не знаю, яким було дальше життя пілота, який насмілився вийти з публічним протестом у ті нелегкі часи. Я виклав свою точку зору і був би вдячний ще живим черкаським пілотам, якби й вони висловилися у цій справі.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода