Перша міська гімназія у Черкасах має унікальну колекцію букварів – такий собі міні-музей, що налічує близько 70 примірників. Тут – перші книжки школярів різними мовами, з різних країн – із Танзанії й Естонії, із Литви і Латвії, із Греції, Південно-Африканської Республіки, Саудівської Аравії, Японії, Норвегії, Фінляндії, США і ще-ще-ще… Як з’ясувалося, букварем цікавляться не лише першачки!
– Ідея виникла років 10 тому, тоді я ще працював у школі № 17. Потім, чесно кажучи, й забув про це. Та якось зателефонував директор 17-ї школи і каже, що я залишив одну теку – мовляв, забери. Після того ми й виставили кілька примірників у цій скляній шафі. Направду, вже й не пригадаю, який буквар був першим, – зізнається директор першої міської гімназії Сергій Саєнко.
Усі букварі датовані останніми 10–15 роками. Лише привезений із Мозамбіку трохи «старший» – йому більше як 20 років, і, звісно ж, радянські (80–90-х років) – одні з найдавніших.
Сергій Іванович показує одну з останніх книжок, що її передали для колекції з Борисполя, – мозамбіцький буквар. Каже, що як для першачків така книга занадто «доросла», однак системи освіти в усьому світі дуже різняться. Усі букварі з колекції зовсім не схожі. Звісно, кожен учитель обирає книгу, за якою, на його думку, краще навчати, – так і в інших країнах.
– Є примірники – не пригадаю, з якої країни – окремо для хлопчиків і окремо для дівчаток, – розповідає директор гімназії. – Маємо і два кримськотатарські примірники: радянський і сучасний. За сучасним, до речі, в Криму навчають і досі (власного росіяни не створили), лише «вирізали» українські дані. Мій улюблений буквар – із Німеччини. Він передбачений для дітей із вадами слуху і зору: у комплекті з книгою – диск, і викладена вона шрифтом Брайля. А от найпродуманіший, як на мене, – фінський: чому й мають вони стабільність в освіті. Першу книгу для першачків фіни створили у 1931 році й відтоді просто її перевидають.
Є в колекції екземпляри ще часів СРСР, із величанням Леніна: «\”Букварь\” – начало всех начал, с него и Ленин начинал!». Є примірник 80-х років й українською мовою.
За словами директора гімназії, музейні букварі у навчанні використовують рідко – зазвичай їх приходять погортати. Одного разу зверталися за книжкою із вишу, часом використовують їх у початковій школі. Але, на думку Сергія Івановича, на те вони й музейні. Мовляв, книга – то ж папір, і якщо її багато разів гортати, вона починає гнити.
Нещодавно подивитися на колекцію до гімназії приїздили канал за каналом, діти давали інтерв’ю. У цій вервечці подій, за словами директора, є значний плюс: після зйомок надіслали буквар із Борисполя, один киянин обіцяв (щойно розпогодиться) привезти примірники з Белізу, з Папуа Нової Гвінеї та з Австралії. Телефонували ще й із Житомира – теж вишлють.
Зараз колекцію, по суті, поповнюють батьки: вони разом із дітьми відвідують якусь країну і, знаючи про наш музей, привозять із-за кордону букварі.
Артем Артеменко, учень 3-го класу, показує пальцем на зелену книжечку, привезену із Франції. Розказує, що разом із батьками привіз її торік із Парижа. Зізнається, що сам того букваря не читав, бо вивчає німецьку й англійську.
Нестір Леоненко навчається в 7-му класі, і його буквар – із Нідерландів.
– У цій країні я був уже не раз. Там живуть мої родичі-українці. Це класна країна, мова їхня чимось схожа на німецьку й англійську. Не можу сказати, що добре володію нідерландською, але знаю багато слів, які вживаю в побуті. Словом, сходити в магазин за покупками зможу. Від українського такий буквар відрізняється тим, що має більше малюнків і прикладів. Наш, звісно, теж ілюстрований, але голландський багатий на різні образи, тому за ним легше вивчати мову, – пояснює хлопець.
Зараз у музеї чекають на значне розширення колекції – виявляється, ідея доволі цікава!
– Деякі журналісти запитують, для чого це мені. А я й сам не знаю, якось мимохіть так вийшло, – каже Сергій Іванович. – Нікого не просили приносити книги – небайдужі й зацікавлені самі пропонували і приносили.
Ідея зі створення оригінальної колекції зацікавила не лише адміністрацію навчального закладу. До неї долучається все більше власників унікальних букварів, які хочуть поділитися своїми примірниками з новоствореним музеєм. Тож не дивно, що у скляній шафі, що розміщена просто в коридорі, букварям уже тісно. Частина книг – у бібліотеці. Тому наступного року, за словами директора, планують подати на розгляд проект до Громадського бюджету, аби розширити міні-музей.
