Минулого четверга у приміщенні філармонії урочисто вшановували колектив Черкаської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Тараса Шевченка. Привід більш ніж вагомий: 120-річчя закладу. Принаймні, саме так анонсувався захід, з цією «маркою» на телемоніторі його й провели.

Художньо-мистецька складова організаторам традиційно вдалася. Інформаційну просто проігнорували. Жодного слова не було сказано ані про добільшовицьку Черкаську публічну бібліотеку, засновану 1899 року, ані про минуле книгозбірні як районної до 1954-го. Звісно, уникли й того факту, що кілька десятиліть поспіль земляки знали бібліотеку як «маяковку», адже лише з 2000 року вона – з іменем Кобзаря.
Годі й казати, тепер сценаристи «творять» із такою пересторогою, що офіційні віншування закладів, установ, організацій або й підприємств із давньою і багатою історією стають настільки подібними, що, здається, – зміни заставку на екрані, трохи скоригуй тексти ведучих – і то буде професійне свято лісівників, пожежних чи комунальників.
Зі сцени не виступив жоден бібліотекар: їм просто не надали слова. Не демонстрували не те що невеличкого документального фільму про бібліотеку, який за такої кількості телекомпаній у Черкасах елементарно створила б будь-яка з них, але й архівних фотографій, яких теж не бракує. Звісно, все це – суб’єктивні враження, за які може й образяться мої улюблені бібліотекарки моєї вже не одне десятиліття найріднішої бібліотеки.
Однак до них, як мовиться, «питань немає»: цими днями у фойє закладу – оте все, чого так бракувало на сцені. І цей матеріал – теж про несказане з нагоди двох ювілеїв: 120-річчя Черкаської публічної бібліотеки та 65-річчя її правонаступниці, Черкаської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Тараса Шевченка Черкаської обласної ради.

З ініціативи невеличкого осередку місцевої інтелігенції першу громадську бібліотеку в Черкасах відкрили 11 липня 1899 року. Вочевидь – із чималими потугами, адже відповідне клопотання датоване ще 1896-м. Як би не було, за окремими краєзнавчими відомостями сталося це в одній із кімнат теперішнього планетарію, будівля якого мала тоді цілковито інше внутрішнє планування.
Якою була та книгозбірня, яскраво проілюстровано місяцем пізніше у київському часописі «Жизнь и искусство». Зокрема, засвідчується таке: «Выбор книг и периодическихизданий в названнойбиблиотекекрайненеудачен. НетсочиненийУспенского, Златовратского, Мамина-Сибиряка, Короленко… Так же делообстоит и по отношению к периодическимизданиям. Ежедневныегазетыполучаютсябиблиотекоютолько в количествечетырех: петербуржское «Новоевремя», одесское «Одесский листок» и киеские «Киевлянин» и «Жизнь и искусство».
Утім, поступово бібліотека вийшла на пристойний, як для повітового міста, «інформаційно-сервісний» рівень. У звіті 1903 року, поданому установою до міської думи, зазначалося, що її фонди налічують 383 назви книг та періодики, зведених у 1 628 томів. За користування читальнею міщани і студенти платили 2 копійки на день або 30 на місяць, якщо читали на місці. Допускалася видача книг на дім, але така преференція стосувалася здебільшого вчителів та рангових чиновників. Зазвичай за цю послугу користувач сплачував 3 рублі на рік, але як бонус отримував право безоплатного користування літературою у приміщенні бібліотеки.
І все б добре, та з поширенням у суспільстві «лівих» ідей, тут, як і скрізь, культурно-просвітницькі заклади загалом і бібліотеки зокрема потрапили під прес цензури. Черкаське чиновництво, від гріха подалі, воліло, аби бібліотека взагалі не працювала. Почалися візити усіляких інспекторів, а з ними пішли й приписи… Лише 3 січня 1910 року київська газета «Последниеновости» повідомила, що «Посленескольких лет полногобездействиябиблиотека в городе Черкассахопятьначинаетфункционировать. Отвели для неесравнительносносную квартиру, старого «исторического» библиотекарярассчитали, выписалигазеты и журналы, купили книг и дажеразвесили по стенам портретыписателей».
Характерний факт. Прикрашаючи у грудні 1909 року нове приміщення збірні портретами письменників, її працівники знайшли місце і для зображення Максима Горького. Але вже за пару тижнів портрет «буревісника революції» зник. «Его сослали за политическуюнеблагонадежность и неблагородноепроисхождение», – читаємо у тій же замітці.
Однак бібліотека примножувалася виданнями. Каталогом 1915 року зафіксовано, що томів налічувалося вже 4 700, а кошторис закладу сягав 1 900 рублів. І хоч тоді це були дуже солідні кошти, місцеві інтелігенти наївно просили думних збільшити асигнування. Ті думали недовго: треба гроші – збільшуйте плату за користування книжками: абонемент на рік – 7,30, місячний – 75 копійок. Якось воно теперішнє нагадує. І про декомунізованого Горького, і про практику розв’язання фінансових проблем…

Пореволюційні роки, коли бібліотеки опинилися під опікою відділів народної освіти, були часом їхнього інтенсивного розвитку. Планомірно поповнювали фонди (на жаль, більше пролетарсько-пропагандистською літературою), бібліотека брала активну участь у ліквідації неписьменності, до її залів прийшли читачі з новими запитами: робфаківці, політпрацівники і ціла армія «відповідальних товаришів»: так, ніби решта населення була абсолютно безвідповідальною. Як фінансували заклад, добре видно, коли порівняти такі цифри: у 1936 році кошторис бібліотеки складав 32 тисячі рублів, наступного – вже 58 тисяч. Хоча наяв то гроші невеликі: у другій половині 1930-х на місцевому передсвятковому базарі тривалістю
10 днів (з нагоди якоїсь чергової річниці Жовтня) стабільно реалізовували продукції на 1,3–1,5 мільйона рублів, тобто на 130–150 тисяч щодня. У фондах налічувалося понад 30 тисяч книг, якими безоплатно користувалися 3 360 читачів. Потім була війна, окупація, і те, що залишилося від бібліотеки станом на 11 липня 1946 року, – 6 872 примірники літератури. Трохи більше, аніж за царя…

За три місяці після утворення Черкаської області, тобто у квітні 1954-го, бібліотеку, як і годиться, перевели у статус обласної. Книжкові фонди головної за визначенням книгозбірні краю тоді налічували 32 тисячі видань, а користувалися ними понад 5 500 черкасців із майже 60 тисяч жителів нового обласного центру (тих, хто за віком міг бути читачем – десь дві третини від цієї кількості) та почасти мешканців інших населених пунктів.
У ті роки в Черкасах функціонувало ще дві міські та 47 профспілкових бібліотек при підприємствах та установах, а також окремо дві дитячі. Одне з найстаріших суто бібліотечних приміщень Черкаської районної бібліотеки, збудоване у 1947 році, збереглося і розташоване навпроти парку «Сосновий бір». В іншому, 1910 року, десятиліттями обслуговували найменших читачів міста. То на Казбеті, і там давно вже бібліотека Черкаського національного університету.
Щодо «маяковки», то спочатку базувалася вона у давно знесеній невеличкій двоповерхівці на Карла Маркса, 14. З публікації у місцевій «Правді» від 10 січня 1960 року дізнаємося про неї таке: «Добре знають цей будинок жителі міста. Багато черкащан, а часто й приїжджих, є його постійними відвідувачами. До їхніх послуг тут, у затишних кімнатах, книжкові скарби – понад 150 тисяч томів художньої, політичної, наукової літератури, багато газет, журналів, цікаві книжкові виставки, які розповідають про минуле соціалістичної Батьківщини, про її прекрасні сьогоднішні дні і про ще більш захоплююче майбутнє. Людно в бібліотеці і вдень, і ввечері. Тихо шелестять у кімнатах сторінки книг, журналів…»
Та як би не намагався кореспондент К. Миколаєнко донести ідилію моменту, об’єктивно вже тоді у бібліотеці всім було затісно: і читачам, і працівникам, і книгам. Тому 1963 року її перевели на перший поверх нового житлового будинку навпроти стадіону. Такий переїзд – то великий клопіт та неабияке фізичне навантаження на жіночі руки (добре знаю, адже моя мати – теж бібліотекар, й у 1980-ті доля кидала її науково-медичну бібліотеку, допоки та опинилася біля дитячої поліклініки на Жовтневій; були й суботники, й недільники, й подерті вузлами долоні). Так от, щойно перебралися, як «рішення на високому рівні»: переселення тимчасове, невдовзі у Черкасах почнеться спорудження справжнього Палацу книги. Не найбільшого в республіці, але найсучаснішого, де для книгосховищ передбачені навіть спеціальні режими вологості та температури, що контролюватимуться автоматикою.
Але будівництво нової бібліотеки на Свердлова (символічно – неподалік того місця, де бібліотечна справа й розпочалася) виявилося справою забарною, тож цей об’єкт здали лише наприкінці 1973 року. Аби не входити в новий рік із «недоробкою», черговий переїзд бібліотеки проводили темпами, зіставними з евакуацією. Зрештою впоралися, і 27 грудня найголовніша книгозбірня Черкащини відкрилася на звичному усім місці, між планетарієм та музучилищем. І нехай у майбутньому в неї буде ще чимало славних ювілеїв! Адже хоч і «наступають» ґаджети, та книга своїх позицій не втрачає.