Черкащани для московської олімпіади

Дата: 6-08-2019, 12:01

Черкащани для московської олімпіади
Із 19 липня по 3 серпня 1980 року Москва приймала ХХІІ Олімпійські ігри. Наших там виступало двоє: уродженець Грушівки на Кам’янщині Василь Юрченко та драбівчанин Юрій Шапочка. І обоє стали призерами – у Василя Юрченка «бронза» в каное-одиночці (на попередній Олімпіаді в Монреалі він уже здобув «срібло»), у Шапочки – «срібло» в складі екіпажу-«вісімки» з академічного веслування. Ось так. І хто наважиться сказати, що молода область молотила лише хліб?..

Наші матрьошки та багато іншого
Тепер – про інший черкаський доробок, промисловий. Упродовж 1978–1979 років право на випуск товарів із символікою Олімпіади-80 від оргкомітету ігор отримали машинобудівники заводу імені Петровського, швейники фабрик Лесі Українки, власне черкаської швейної та шкіргалантерейної, колектив Черкаського звірорадгоспу з хутром норок для VIP-івМОКу, харчовики-консервники, черкаські і чигиринські умільці фабрик сувенірно-подарункових виробів, сувенірного цеху нашого м’ясокомбінату та інші колективи. Усього навесні 1980-го «олімпійських» підприємств у краї налічувалося півтора десятки, і для Москви вони випускали 56 «почесних» товарів. Від великого харчового устаткування з Машбуду (ще у квітні 1979 року до столиці вирушила група машбудівців, аби там на двох м’ясокомбінатах зібрати й запустити лінії продуктивністю 600 кілограмів напівфабрикатів на годину, пельменів і фрикаделей. На комбінати громадського харчування усіх міст СРСР, де проходили олімпійські турніри (а, окрім Москви, це були ще Київ, Ленінград, Мінськ і Таллінн), черкащани також відправили сотні посудомийних машин та тисячі електороводонагрівачів або й навіть сифонів для газованої води) до... ну, наприклад, хусточок із логотипом ігор з фабрики імені Лесі Українки чи цукерок від кондитерів Шполи. Та свого часу найбільше мене вразила інформація про те, що знаменитий сувенір-матрьошку для іноземців виробляли на Монастирищенськомуобозобудівному заводі! Не дивуйтеся такій архаїчній назві: до останнього в Союзі налічували кількадесят столярних підприємств, із «конвеєрів» яких сходили підводи, вози, сани та супутня дерев’яна продукція з відходів основного виробництва. Тож заводські художники Наталя Косенко і Василь Поштерян створили своїх неповторних «Українку» і «Козака», за що удостоєні Дипломів Олімпійського комітету. Не подумайте, що всіх матрьошок до Олімпіади зробили в Монастирищі, як і горілку розлили в Золотоноші чи Кам’янці. Звісно, ні. Але ж особливі «українські матрьошки» родом були з Черкащини.

Про солодощі
Кондитерка – окрема тема. Перед Олімпіадою (бо наперед – неможливо) майстри Шполянської кондитерської фабрики розпочали випуск 400-грамових наборів «Білочки» та «Пташиного молока», кондитерського цеху Уманського винозаводу – «Наталки Полтавки» і «Буревісника». З маркою «солодких фабрик» Шполи, Золотоноші та Умані до Олімпіади також випускали мармелад «Лимонно-апельсинові скибочки», зефір, тістечка-«воздушки». Для усіх цих смаколиків художники розробили стильні упаковки із символікою змагань та, що важливо, – на різну вагу вмісту: 25, 50 і 100 грамів для «цитрусів» та 300 – для зефіру. То аби не шокувати іноземців нашою звичкою усього брати кіло. Ну в крайньому разі – півкіла. Щоправда, через специфіку товару кондитерка призначалася не для Білокам’яної, а для Києва – міста, де відбувалися футбольні матчі турніру, відповідно, й іноземців не бракувало. Забув сказати (хоча це й так зрозуміло): «з власної ініціативи» наносити лого Олімпіади на продукцію ніхто не мав права. Кілька етапів «стандартизацій-сертифікацій», а вже потім, якщо підприємство отримає таке право. Були випадки, коли швейників із невеличких фабрик, зазвичай у райцентрах, карали навіть за емблему з Мішкою на дитячому одязі. До слова, спеціалісти до Москви теж вирушали після прискіпливого відбору. Із листопада 1979-го до квітня 1980-го в Черкасах пройшло кілька етапів професійних конкурсів серед кулінарів за право готувати страви та обслуговувати гостей Москви. За їхніми підсумками до столиці вирушили кондитери Лідія Овчарук та Ніна Підліснюк із Черкаської фабрики-заготівельної, а також Ніна Зарічна з їдальні ЗТА. А «олімпійськими офіціантами» стали Микола Гребінь, Олександр Богачук, Василь Карбівничий.

Як земляки Москву уквітчали
Неабиякою дивиною (бо до певного часу й підозри не мав, що черкаська промисловість, сільське господарство та переробка так активно «пахали» на олімпійську Москву) мені видалася та, що навіть флористичний антураж свята був нашим! Ось що з цього приводу писала «Черкаська правда» від 10 квітня 1980 року. «Черкащина – основний постачальник в Україні насіння квітів. Зрозуміло, наші квітникарі не стоять осторонь підготовки до Олімпіади-80. Говорить начальник обласного управління «Сортнасіннєовоч» Володимир Кондратьєв: «Минулого року ми одержали олімпійське замовлення. Йшлося про те, щоб підготувати для Москви насіння квітів у великій кількості. Восени зібрали врожай у колгоспах "Дніпро", "Маяк" і "Нова зоря" Черкаського району, імені Шевченка Чорнобаївського, в учгоспі "Родниківка" Уманського. І ось продукція відвантажена до столиці. Це більше трьох тонн квіткового насіння. Тут гвоздика і жоржина, айстра і дельфініум, маки і чорнобривці – загалом 20 видів, що прикрасять святкову Москву».

Олімпійський спокій
Коли скласти усі підготовчі факти докупи, видається, що 1980-го року Черкаси й самі могли б провести Олімпіаду. Жарт, звісно, та уявіть собі, що то була за подія, коли всі області УРСР долучилися до організації форуму нехай і втроє менше, ніж наша. Хтось там припустив, що й німців у війну самі здолали б? Дзуськи! Ви навіть літньої Олімпіади самі б не провели.
До Москви, Ленінграда, Мінська, Таллінна та, само собою, Києва вирушили кількасот наших кухарів, офіціантів, покоївок, перекладачів, стюартів (спеціально навчених людей, які слідкують за порядком на стадіонах під час змагань), пожежних... І звісно ж – міліціонерів. Явних та утаємничених.
Якось ще 2010 року натрапив на публікацію у «Прес-Центрі» Володимира Чоса. Стаття, надрукована у номері від 28 липня, називалася «Олімпійський порядок». Ішлося в ній про одного з бійців «невидимого фронту», городищанина Петра Боговика. У себе вдома він працював на посаді начальника карного розшуку місцевого райвідділу міліції. Навряд чи спокійно, але ж у рідному краї. Де, як відомо, в цій професії для розкриття злочинів і стіни кабінету допомагають чи застінки неподалік.
І ось – на тобі, «маєш, Галю, празник»: включений до Дніпропетровського зведеного загону для забезпечення правопорядку у Москві під час проведення Олімпійських ігор. І таких як він – мало не тисяча з Черкаської, Київської, Вінницької та Дніпропетровської областей. Петро Іванович згадував, автор статті записував, а мені залишається лише зацитувати фрагмент з того завбачливо збереженого матеріалу, адже знав, що згодиться.
«У Москві все було спокійно. Алкоголіків та дебоширів заздалегідь вивезли за 101-й кілометр. На період Олімпіади були вжиті заходи з обмеження в’їзду людей з інших міст. Скасували всі екскурсії, обмежили рух транспорту, потяги спрямували об’їзними маршрутами» (у підтвердження цих слів – невеличке оголошення у «Черкаській правді» від 20 липня 1980 року: «Станція Черкаси повідомляє, що особам, які їдуть з пере­садкою на вокзалах Москви, необхідно звернутися у каси вокзалу для зміни маршруту без заходження у Москву. Особам, які їдуть на Олімпіаду чи за кордон з Москви, необхідно мати всі документи, які підтверджують необхідність перебування у Москві. Одиноким пасажирам та туристичним групам в’їзд в Москву на цей час заборонений. Адміністрація вокзалу», – прим. авт.)
Так чи ні, адже певним контингентом наші міліціонери упізнавалися й без форми, але нічого надзвичайного на іграх тоді справді не трапилося. Ну 45 держав їх бойкотували, але то таке. Мені ж найбільше запам’ятався останній день Олімпіади і день мого 11-річчя. Коли у небо на повітряних кульках злітав Мішка, мої власні у кімнаті зовсім не тішили...

Борис Юхно

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода