Валентина Коваленко на своїй сторінці в Фейсбук поділилася враженнями від минулих вихідних. Звісно, що за нинішніх умов трудові будні в голови облради доволі напружені, тому кожна вільна хвилинка надто цінна. Про дозвілля мова не йде зовсім, а ось весілля племінниці — то святе.
Ось що розповідає пані Валентина про подію, що стала для неї першим позитивним промінчиком за останні місяці.
— Це донька сестри мого чоловіка. І моя молочна донька. Коли їй було три місяці, вона тяжко захворіла, перестала їсти і ледве не померла.
Я запропонувала її матері, щоб підгодувати малечу моїм молоком, бо саме мала сина Ігоря того ж віку. Мати Олі вже втратила віру в одужання доньки. Дитина випила з пляшечки перші за тиждень 130 грамів і вижила, слава Богу. Із тим молоком їй, певно, передалася і здібність до поезії. Ольга пише добрі вірші.
Цим пишається вся родина. Тітоньці Валі молодята були неймовірно раді, а ось звістка про те, що рідна сестра Олі Наталка не змогла приїхати на весілля, бо живе нині в Росії й страшенно налякана подіями в Україні, усіх засмутила.
Валентина Михайлівна прокоментувала це так:
— Наталчині свекруха із чоловіком просто не пустили її, мотивуючи це тим, що в Україні кояться страшні речі, безчинствують бандерівці, і на кого тоді залишаться їхні діти. Наскільки ж брехливий їхній інформаційний простір, що одне одному не вірять навіть родичі, які живуть по різні боки кордону. Скільки ж ця війна розсварила людей! Чому українці, які живуть у Росії, не вірять і не хочуть зрозуміти, що зараз Україна просто відстоює своє право на окремішність, право на нормальне існування як держави європейського штибу? Я, чесно кажучи, здивована такою поведінкою Наталки. Думаю, мене б не зупинили ніякі заборони чи страхи, щоб приїхати на свою рідну землю, до рідної сестри… А вона не вірить навіть своїм батькам, які живуть тут. Не вірить, що поки що Черкащині боятися нічого, доки наші військові захищають кордон від північного сусіда-агресора. Наскільки все-таки зазомбоване населення в Росії… Наскільки, певно, слабкі духом, зросійщені наші земляки. Не з нами вони. Потойбіч. І війна ця, на жаль, не їхня.