БЛІЦ опитування:
1. Про що Ви мріяли ці 23 роки?
2. Що за цей час сталося найважливішого?
3. Яку подію вважаєте найтрагічнішою?
4. Про що згадуєте з усмішкою?

1. Важко сказати стисло, бо мрій було багато й різних. Якщо казати про мрії «національного виміру», то, звісно, й мріялося, й бажалося, щоб Україна була вільною, заможною, європейською, щоби позбувалася рабської психології перед т. зв. «старшим братом», який нарешті повною мірою виявляє свої «братерські» почуття й розвіює останні ілюзії в найнаївніших. Скажу, що я не тільки «абстрактно» мріяв про мовлене, але й намагався всіляко сприяти досягненню цієї мрії. Що ж до локальніших мрій, то вони були не без банальності: прагнулося добра і здоров’я собі, рідним та близьким, собі ще хотілося прихильності Слова, хотілося більше писати й відкривати нове в науці, літературі, житті…

2. Знову ж, важко сказати коротко й однозначно. У великому вимірі – Україна таки народжується як держава й нація попри всі драми і трагедії. На світ з’явився мій улюблений онук Данилко. Захистив кандидатську і докторську дисертації, написав чимало книг, відкрив немало забутих імен достойних людей… Що з того й іншого найголовніше? Мабуть, те, що я жив і живу на рідній землі, маю внука, родину, друзів, улюблену роботу… Певно, ще треба згадати велич і трагедію Майданів.

3. Утрата батьків, родичів, друзів. Кров і смерть останніх місяців в Україні…

4. Я взагалі дуже небайдужий до гумору й сміху в різних його проявах, тому з усмішкою згадується багато що. Зокрема, скажімо, те, як оця ментальна риса українців – навіть над лихом сміятися – проявляється щораз, допомагає виживати й жити.