Традиційним місцем пологів в українців була комора, лазня або навіть поле

Продовжую цикл народознавчих матеріалів про неповторний український народний етикет. Сьогодні поведемо розмову про етикетні норми в українській обрядовості народження людини.

Етикетні норми пов’язані з народженням, несли в собі цілий комплекс обрядових дійств. Найзагальніші норми пологового етикету, були наступні (зазначаємо в порядку розвитку родильних подій): 1) місце пологів зберігалось в таємниці; про це могли знати лише породілля, її чоловік та баба-повитуха; 2) пологи приймала жінка-акушер, яка в народі мала назву «баба-повитуха»; прийнято було її кликати в останній момент; 3) традиційним місцем пологів була комора, лазня або навіть поле; 4) прийнято було, аби прищепити, якщо народжувався хлопчик, риси майбутнього гарного господаря, відсікати під час родів пуповину на сокирі, а якщо народжувалась дівчина, і щоб була гарною господинею та прялею – на гребені; 5) застосовували різного роду оберегові прийоми: обкурення тощо; 6) після пологів, аби зняти їх таємність, прийнято було вивішувати на високій жердині сорочку породіллі; запалювали багаття, а в західних регіонах України, стріляти з рушниці; 7) обов\’язковою нормою етикету були провідини сусідами та близькими родичами породіллі; прийнято було відвідувати лише заміжнім жінкам і не з пустими руками, а з подарунками; 8) перша купіль дитини була обрядовою і символічно-магічною; купали дитину обов\’язково у свячених травах і обсушували потім, обов\’язково біля палаючої печі; 9) обов\’язково, за народним етикетом, повинно було бути перше частування рожениці і вшанування новонародженого; на дане частування, яке мало назву родини ішли з полотном для пелюшок та обрядовою їжею; накривати стіл і пригощати усіх повинна виключно лише баба-повитуха, яку, після завершення трапези, обов\’язково частував хлібом-сіллю та підносив подарунки у вдячність – чоловік породіллі; 10) народженій дитині прийнято було відразу давати ім\’я; за тогочасними нормами, це повинно було бути таке ім\’я, яке б приносило щастя і добробут немовляті; якщо дитина народилась в день релігійного свята, то прийнято було давати їй ім\’я того святого, чий празник був в цей, або за декілька днів до чи після народин; дитині яка народжувалась поза шлюбом, за нормами етикету, прийнято було давати негарне ім\’я; 11) обов\’язковою нормою родильного етикету було проведення традиційного обіду, який відбувався після хрестин дитини, у найближчу неділю чи свято; кількість гостей регламентувалася батьками новонародженого, але обов\’язково повинні були бути присутніми баба-повитуха та куми; приходили на обід не з пустими руками: чоловіки – з хлібом, жінки – з власне приготовленими українськими народними стравами та мукою; принесені страви подавали на стіл; вживання спиртних напоїв (горілки чи вина) – мінімальне, лише «для настрою»; ритуальною стравою була каша (пшоняна або ж гречана), яку подавали в горшку і з якою проводили ряд обрядових дій: хрещений батько розбивав горщик з кашою, але обережно, аби каша залишилась цілою, і вершок каші, разом із тарілкою, на якій лежали гроші подаровані гостями, передавав матері дитини; він же розділяв кашу між всіма присутніми, а черепки битого горщика викидав у город, щоб «гарбузи родили»; 12) за етикетом, ідучи на хрестини обов\’язково несли букетики із живих або сухих, якщо взимку, квітів та трав (волошок, м\’яти, рути, барвінку, ромашки, чорнобривців); в букет повинні були обов\’язково входити гілочка калини та колосок вівса, пшениці чи жита («Їхала баба з торгу, везла квіток торбу, то з рожі, то з калини – до Ганки на хрестини»); букетів повинно було вистачити всім присутнім, вручення квітів міг здійснювати кум; 13) обрядовим хлібом – був калач, які пекла господиня дому з розрахунку на всіх гостей; роздають калачі господарі, а гості швидко повинні вставити роздані їм букети в центр калача, щоб дитина незабаром «стояла і в\’язи тримала»; 14) як правило, у день річниці дитини виконується обряд постригу, який символізує перехід її в новий, вищий віковий період; на цей ювілей запрошували обов\’язково бабу-повитуху та хрещених батьків; посеред хати простелявся вивернутий догори кожух на який садовили хлопчика і в якого хрещений батько вистригав навхрест трішки волосся; якщо в сім\’ї була дівчинка, то за народним етикетом, її не дозволялось постригати, як хлопців, їй регламентувалось лише, та й то лише через п\’ять (в деяких регіонах України через шість) років після народження, урочисте, із запрошенням хрещеної матері, заплетення навхрест перших кісок.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x