СУСПІЛЬСТВО


Новина із категорії: Суспільство, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Кожна обрубана гілка – загублене життя

Дата: 28-01-2016, 22:31.

Кожна обрубана гілка – загублене життя У сосновому лісі в селі Бродецькому, що на Катеринопільщині, є дещо незвичний для цієї місцевості пам’ятник. Обабіч гранітної стели стоять два таких же дерева з обрубаними вітами і верхівками, що символізують собою втрачені людські життя у їхньому розквіті. На кожному з них – написи, як стверджують місцеві жителі, на стародавньому івриті.

Свого часу мені разом із сільськими головами, вчителями історії, місцевими краєзнавцями довелося працювати над історичними довідками населених пунктів району. Тож про історію цього пам’ятника знаю добре і хочу повідати його читачам газети, щоб ніколи не забували про одну з трагічних сторінок історії Другої світової війни, зокрема Голокосту, коли «вища арійська» раса сотнями тисяч знищувала євреїв, не жаліючи нікого: ні стариків, ні жінок, ні дітей.

Була неділя 22 червня 1941 року. Ще зранку день видався тихим і теплим. Звістка про війну дійшла до Бродецького опівдні цього ж дня. У село приїхали представники з району, провели мітинг, під час якого запевняли, що радянські війська не допустять ворога на рідну землю, а битимуть його на його ж території.
Але не так сталося, як гадалося. У серпні німецькі танки з’явилися від Катеринополя і просувалися на П’ятироту (село Калниболото Кіровоградської області). Їх було багато, і ніхто їм не заважав у пересуванні.
На другий день із Катеринополя приїхали німці, зізвали сходку. Вибрали старосту і доручили йому з селян сформувати загін поліції, який би наводив порядок у селі. До цього загону потрапили люди, які бажали наживи, влади та почестей.

Село виявилося над німецьким стратегічним шляхом, який проходив біля Лисянки, потім – через Звенигородку, Єрки, Катеринопіль, Бродецьке на Ямпіль, Калниболото, Новоархангельськ і далі на південь. Це якраз і була Київська стара траса на південь. Шлях скрізь був ґрунтовий і не завжди його можна було успішно експлуатувати. Тому німці в кожному селі вздовж всього шляху наказали організувати з місцевих жителів дорожні бригади. В селі була сформована бригада з двадцяти п’яти осіб.
На шляхові роботи німці пригнали велику колонію євреїв, в основному, з Катеринополя та Шполи, чоловіки та жінки переважно середнього та похилого віку, хоча серед них були дівчата й хлопці. Їх розмістили в сільському клубі, який займав приміщення колишньої церкви. Було їх близько триста осіб. Табір охоронявся озброєною охороною, яка гонила і пригонила з роботи.
Наприкінці 1942-го – на початку 1943 року в таборі з’явився сипний тиф – спочатку поодинокі захворювання. Але через відсутність профілактичних і медичних засобів люди почали вмирати. Хоронили відразу в садку Петра Гнатюка, а потім викопали могилу на подвір’ї табору. Щодня шикували євреїв у шеренги, лікарі оглядали, виявлених хворих на тиф тягли до ями і тут же розстрілювали.

Тягнуть матір до ями, за нею – діти, тягнуть дітей – матері приймають смерть разом із дітьми. Коли хвороба вибралася в село, сталося найжахливіше.
Пізньої осені 1943 року село ще вдосвіта заполонили німці та поліцаї з Катеринополя і Звенигородки. Вони зупинилися в центрі села, щільним кільцем оточили будинок колишньої церкви з євреями і нікого не випускали. Взяли з них команду чоловіків, повели на піщаний пустир з боку села Вербовець і наказали там копати ями для розстрілу. Коли ями були готові, німці з поліцаями почали виводити з церкви групи по десять-двадцять осіб, проводили їх біля сільської ради, потім – по мосту через річку Вербівчик. Виводили на пустир, на якому зрідка тоді росла верба-шелюга з червоними пагонами. Зупиняли їх, не доводячи до ями десь за 50 чи 100 метрів, наказували повністю роздягтись, а потім – по п’ятеро голими під конвоєм вели до ями, над якою стояв німець-кат у прогумованому плащі й чоботях із довгими халявами. Він клав євреїв у яму рядами і зверху розстрілював, після цього давав команду вести до нього наступних п’ятьох осіб. І все це робилося на очах у всього села.

Але один сміливець (якраз у той момент, коли у складі чергової п’ятірки доходив уже майже до ями) вловив момент і кинувся тікати в напрямку села Шостаково. Пролунало кілька пострілів та грізних окриків «Стій!», та він не зупинився. За ним навздогінці за наказом німців кинулося кілька поліцаїв, але його вже не стало видно. Так його і не впіймали. Цей чоловік після війни жив у Ізраїлі, а його рідні – в Звенигородці.
Останньою була дівчинка років дванадцяти, яку один із односельців, нишпорячи по опустілому приміщенню церкви в пошуках наживи, знайшов під підлогою і передав німцям для розстрілу.
Цього дня було розстріляно і захоронено 243 особи. Жителі села, подивившись на це звірство, бігли й ховалися у свої двори і лише охали та хрестилися. Кожного не покидала думка: сьогодні так чинять з євреями, а завтра те ж саме може бути і з нами.

Згодом німці почали групуватися, бо наближалася Червона армія. Німці втікали в напрямку Румунії. З фронтів приходили хороші повідомлення, наші гнали фашистів, не давали їм відпочинку ні вдень, ні вночі.
Пройшли десятиліття з тих пір, однак ми не повинні забувати про тих, хто був розстріляний, закатований, спалений у печах крематоріїв нацистських концтаборів, тільки через те, що народився євреєм.

Василь Ходзіцький





Теги: черкаси, черкаська область, Катеринопільщина, Бродецьке, Голокост, пам’ятник


Черкаси наживо

Смугасті ягоди уже дедалі частіше з'являються на черкаських ринках, та чи є безпечним такий ранній урожай? Журналісти «ВІККА» вирушили на ринок із
У справжній трояндовий рай можна потрапити на Черкащині. Тут одночасно цвітуть 15 тисяч кущів різносортної троянди. Величезний розсадник облаштували
< >
Закордонні марки України ...
Лев Хмельковський, RSS
Повстання охопили Україну ...
Лев Хмельковський, RSS
Автоматика на коліщатах ...
Владислав Бедринець, RSS