Новина із категорії: Юлія Фомічова, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Мамська втома без декрету

Мамська втома без декрету
Юлія Фомічова, RSS
Дата: 21-11-2017, 09:29.
Я втому фізично відчуваю. Мене починає нудити і паморочитися в голові. Врятувати може тільки кілька годин сну поспіль. Але це не так часто трапляється – дитина досі прокидається вночі. Буває, що часто.
Коли кладу її спати, думка тільки одна: тільки б не заснути разом із нею. Інколи засинаю. У холодному поту прокидаюсь під ранок. Згадую, скільки всього треба було написати-прочитати-надіслати. Піднімаюсь з-під теплої ковдри і сідаю за ноутбук. Навіть каву не роблю, бо рахую хвилини до її пробудження, прикидаючи, скільки встигну зробити.
От і зараз перша ночі. Очі вже заплющуються, і треба б піти попити чаю. Каву не п’ю уночі. Бо тоді в мене гарантованих п’ять годин без сну. А якщо встигну зробити роботу за три, тоді дуже шкодую, що ще пару годин провтикаю в стелю, поки засну.

Із чаєм підходжу до вікна. Довго сидіти в мене болить спина, тому стараюсь чергувати. З вікна я бачу одну з центральних площ міста. Люблю спостерігати за тим, хто також не спить. Але зрозуміти мене може тільки охоронець, який саме на обході в цей час – йому теж не можна спати, бо робота. Погляд падає на нігті – сьогодні всю нараду їх роздивлялась і думала, що от саме цього вечора точно приведу їх до ладу. Але цього вечора ми розбили світильник і довго визбирували скло, потім вечеряли, купалися, влаштовували поливалкові бої, гралися у м’ячик, малювали і бігали одна за одною з каталкою. Нам було весело. А тоді вона доооовго не могла заснути. Присипляючи її, я дивилась на гору не попрасованого прання. Мабуть, знову прийму рішення не прасувати. Це все час. А на прасування його в мене немає.
Я не знаю, чи буде коли-небудь якось по-іншому. Може, колись моє життя буде розміреним і спокійним. Але чи хочу я цього насправді? Мабуть, що ні. У моєму житті є те, що породжує наснагу. І коли я ледве несу ноги з офісу, думаючи, що коли сяду, то вже не встану, а доня весело починає ганятися за каштанами, граючи ними у футбол, я з радістю приєднуюсь. І регочу разом із нею. І от зараз – чи не дурна? Перша година ночі, зроблено тільки половину роботи, яку треба зробити до ранку, тіло вже два дні як не купане, а я всілася писати цей блог, наче він і справді комусь, крім мене самої, треба.

Буває, що від втоми хочеться плакати. Але смішно зізнатися – і це нема коли. Поки всю роботу переробиш, то вже не до сліз. А часом буває після годин нічної роботи нон-стоп слова так красиво ляжуть у рядки, що й заснути не можеш, лежиш і посміхаєшся, наче в тебе передозування натхненням.
А ще буває, що рука тягнеться до ноутбука, аби тільки його вимкнути. Бо дуже хочеться на рідне плече, в його обійми. І так до ранку або й вічність.
Бо що таке час? Тільки вимір того, чи приймаємо ми своє життя таким, як воно є, чи відкладаємо на потім. Пішла я пити свій чай…

Теги: черкаси, черкаська область, втома, мама, декрет, Юлія Фомічова

Черкаси наживо

77-річний пенсіонер-денсер Олександр Ковальчук відкрив клуб танцю. Його учнями стали понад півсотні охочих танцювати. У репертуарі: фокстрот,
Борис Юхно, черкаський журналіст і письменник, у прямому ефірі телеканалу «Прямий» розповів про історію Черкас та власну книгу, присвячену періоду
Зоряні війни за гендерною ознакою ...
Владислав Бедринець, RSS
Горішок для мами ...
Юлія Фомічова, RSS
Варто читати старі календарі ...
Лев Хмельковський, RSS
Добро – поряд ...
Анна Сакун, RSS
Філософи... філософствують! ...
Володимир Даник, RSS
Пам’яті Квітки Цісик ...
Лев Хмельковський, RSS