Не можна пити

Пригадалася історія одного чоловіка, яку варто розповісти, не називаючи прізвищ. Він залишив слід не лише у Черкасах. А кожен слід – це вже історія. У книжці «Журналісти Черкащини» про нього сказано, що він вчився у Ленінградському університеті. Вчився, але не закінчив. Його виключили, коли він самовільно узяв на себе титул київського власкора й почав слати до Києва матеріяли, до яких не мав повноважень. До обласної газети в Черкасах його привів дід – заслужений залізничник і намовив узяти з випробувальним терміном. Невдовзі журналісти прийшли до редакції невиспані і роздратовані. Серед ночі їх розбудили телефонні дзвінки і чоловічий голос повідомив: «Мне нужен труп, я выбрал вас, с большим приветом Фантомас». Знову приїхав заслужений дід і намовив вибачити дурнуватий жарт новачка. Але новачок встряв у бійку з водієм таксомотора. Увечорі він побачив квіти на столі у головного редактора, узяв їх, щоб повезти жінці, до якої залицявся. Для цього зупинив таксі, але водій сказав, що не може везти, бо він міжміський і повертається додому з Києва. Має бути міське таксі. Пасажир дістав редакційне посвідчення. Сталася бійка. Справа перейшла до суду. Невдалий пасажир прийшов до суду і попросив показати справу, з якої вилучив і знищив свідчення водія. Оскільки за газетярем було вже кілька конфліктів, його звільнили. Я знову побачив його у приміському піонерському таборі, де він був вожатим загону. І він мене побачив, зрадів і попросив три карбованці, щоб послати одного з піонерів за горілкою. Ми випили у кімнаті начальниці табору. З нею мій співрозмовник був знайомий з з школи і вона узяла його до табору. І до ліжка, як він похвалився. Напідпитку, він відчинив вікно і почав горлати на увесь сплячий серед дня табір якісь бунтівні вірші. Я запротестував і пішов з кімнати.А у начальниці стався у міській квартирі обшук: хтось написав, що у неї є приховане золото. Коли я зустрів колишнього вожатого у місті, то запитав, навіщо він написав той наклеп. Він запевняв, що то хтось інший… Можливо. Але я, коли бачив його на вулиці, то переходив на інший бік, бо невинна розмова могла призвести до неприємностей. З ним нещасливо одружилася молода журналістка, котра й після розлучення зазнала від нього лиха і пізніше благала мене не говорити йому, де вчиться їхній син, бо це могло зашкодити дитині.

Якось я вечеряв з колегами у московському Будинку журналіста, до якого пускали за членськими квитками. Один з присутніх пригадав, як велике скляне вікно цього ресторану розбив чоловік, який не мав членського посвідчення і його не впустили. Назвав прізвище. Усі пожвавилися і почали розповідати історії з інших міст про цього самого мого черкаського знайомого. Слава його котилася країною, але він ніде не працював довго, бо після кожного бешкету був звільнюваний. У Черкасах він загинув в ніч на 9 травня, коли місто відзначало День Перемоги. Ми знали, що він йшов п’яний, впав і вдарився головою у гранітне облицювання вулиці. Тоді ж народилася чутка, що його вбили, бо він забагато знав… Можливо. Уся його біда була від горілки, яка збуджувала агресивний характер. Це у мене такий спогад. Якщо хтось має інший, хай поділиться.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x