Новина із категорії: Борис Юхно, RSS

Роздрукувати        Друкована версія
Невдовзі Черкаський обласний краєзнавчий музей відзначить віковий ювілей. У затінку цієї дати перебувають інші: 40 років тому, 17 квітня 1978-го, відбулася перша виробнича нарада на будмайданчику «нового музею» на теперішній Площі Слави, 12 травня перший ковш екскаватора поклав початок цій справі, а 1983-го, тобто 35 років тому, над Дніпром постала дивовижна будівля небаченої архітектури. Все це буде згодом, а починався музей так...

Від ідеї до втілення
Ще на початку минулого століття у колах тодішньої черкаської інтелігенції виникла ідея облаштувати у Черкасах повітовий музей. Наявних родинних старожитностей цілком вистачило б на невелику експозицію, а тоді б й науковці допомогли, й міщани... Так мріялося небайдужим до минувшини освіченим черкащанам.
Однак, ініціатива не знайшла підтримки у місцевих думних. Нам відомо лише про одну таку відмову, 1908 року, на підставі відсутності коштів. Та цілком можливо, що вона була не першою і протягом добільшовицьких часів – не останньою.
Взятися за втілення задуму вдалося лише у 1918 році. Ініціативну групу у складі представників місцевого осередку «Просвіти» та вчителів очолив архівіст, бібліограф, дослідник місцевих старожитностей Дмитро Бочков. До Черкас він перебрався лише роком раніше, – по закінченню Московського археологічного інституту упродовж 1909 – 1916 років працював у Вільно та Москві, – але зміг спрямувати енергію однодумців-аматорів у потрібне русло.
Справжній музей не може виникнути на порожньому тематичному місці, кожен повинен мати стрижень. Для черкаського таким спочатку стала військова тематика, а основою експозиції – матеріали 35-го Орловського і 36-го брянського полків, які дислокувалися в місті, а потім були розформовані як царські. Серед полкових реліквій були полкові знамена, зброя, ужиткові предмети офіцерів – траплялося, з дорогоцінних металів. Крім цього, до фондів почавли надходити картини європейських майстрів так званої «старої школи», гобелени, килими, антикварні меблі. Не дивно, адже попри свою провінційність, наш край для літнього перебування облюбував не один знаменитий рід. Після революції усі скарби, що не встигли згоріти при погромах маєтків новими «хазяями життя», були «реквізовані й націоналізовані».
Дата відкриття музею у травні 1918 року засвідчена архівними документами. Зокрема, у листі міському осередку «Просвіти» від 16 жовтня 1919 року йдеться про те, що «Черкасский научный историко-педагогический музей, основанный общественностью в конце мая прошлого 1918 года, в настоящее время располагает уже значительными научными коллекциями, из коих по своей полноте и разнообразию наиболее выделяется, а вместе с тем и наиболее нуждается в правильной постановке дела – естественно-историческое отделение».

Гоголівська, 115
Новостворений музей розмістився, як на ті часи, у чималому та ошатному будинку за адресою «вулиця Гоголівська, 115». За свідченнями старожилів, розпитаних працівниками музею вже по війні, будинок цей за гонорар від написаного ним підручника з арифметики та кредитні кошти у 1904–1905 роках збудував місцевий вчитель на прізвище Кучерський. Років за шість–сім то вже був офіцерський клуб, а перед революцією маєтності належали одеському кондитеру Свиченку.
На жаль, перше приміщення черкаського музею було свідомо знищене в часи «великих перетворень» у середмісті обласного центру. Офіційна причина – аварійність будівлі. Втім, відразу двоє місцевих архітекторів незалежно один від одного, з якими свого часу довелося спілкуватися з теми музею, «не під запис» засвідчили: будинок потребував елементарного ремонту, навіть не особ­ливо-то й капітального. Просто він не вписувався у нові архітектурні докрини і стилі, які вимагали «коробок». Відтак – ще один прийдешній «ювілей», цього разу сумний: 28 червня 1973 року «старий» музей зачинився для відвідувачів назавжди.
Згідно з документами та текстом на штампі музейна установа називалася спочатку «Черкаський історико-педагогічний музей
ім. Т. Г. Шевченка, заснований в 1918 році Черкаським товариством м. Черкаси на Київщині». Пізніше музей мав і круглу печатку з написом «Науковий історико-педагогічний музей Черкащини». У березні 1919-го за розпорядженням Київського народного комісаріату та Черкаського повітового відділу освіти місцевому комітету охорони пам’яток доручалося спільно з іншими установами організувати в Черкасах на базі існуючого єдиний народний музей з архівом та науковою бібліотекою. Далі – низка узгоджувальних моментів, результатом яких стало переселення музею.

Дві забуті адреси
І в цьому місті – давнішня історія нетривалого перебування нашого крає­знавчого поза будинком Кучерського. 7 квітня 1919 року колегія повітового відділу народної освіти ухвалила рішення, згідно з яким музей переїжджав у приміщення колишнього Духовного училища «...з тим, щоб відкрити його на Паску». І невдовзі музей, об’єднавшись із архівом і бібліотекою, облаштувався на Парадній, 19. На початку 1960-х на цьому місці звели будівлю обласного управління Держбанку СРСР, а з часів Незалежності тут, на перетині Хрещатика й вулиці Остафія Дашковича, – обласне управління Національного банку України.
На той час музей значно поповнив свої фонди за рахунок нових колекцій. У 1919 році він прийняв незмінний атрибут усіх тогочасних «загальних» музеїв: колекцію опудал тварин з будинків черкаських заможників Лисака і Гаркавенка. Фонди поповнилися оригінальною геолого-палеонтологічними колекцією Козловського і ентомологічною (24 ящики стендових рамок з метеликами та іншими комахами з усіх кінців світу!) Балківського. До збірні поступили старовинні монети, що зберігали в казначейсчтві, а також зброя, нагороди, картини. Населення, охоплене загальною справою творення місцевої принади (не так багато шляхів самореалізації мало тодішнє життя) теж тягло до музею все, що вважало гідним загальної уваги.
Втім, нестабільність політичної ситуації давалася взнаки.
19 серпня 1919-го місто опинилося в руках білогвардійців, і хоч знаходилося в них не довго – до 31 грудня, музейникам «вистачило», аби ще раз переселитися. Та й то, завдячуючи Дмитрові Бочкову, який гримав в усі двері буквально. Але всім відомо: два переїзди дорівнюють одній пожежі. Та якось вже вдалося зайняти приміщення в одному із будинків Федора Лисака по вулиці Суворівській. Вже не одне десятиліття там – Перша музична школа.
З початком 1920 року радянська влада взяла музей на державне утримання та підпорядкувала відділу народної освіти. Окрім цього, на утримання музею надходили пожертви від населення. У тому ж році остаточно вирішилося питання щодо повернення музею в приміщення на вулиці Гоголівській, 115, де він і перебував у наступні п’ять з лишком десятиліть. А звільнений будинок Лисака зайняли Черкаські командирські курси.
Зарплата зерном і шедеври мистецтва
Попри те, що в тогочасному лихолітті значна частина експонатів була втрачена, їх кількість залишалася достатньою для створення окремого фондового відділу. Його розмістили в сусідньому з основним будинку-
флігелі. Там же почала діяти й наукова бібліотека.
Становлення музею відбувалося в неминучих умовах матеріально-фінансової скрути. Довго працівники не бачили «живої копійки», отримували зарплату натурою. Так, наприклад, 1921-го вони щомісяця несли додому 30 фунтів пшениці – близько 15 кілограмів, а далі – роби з нею, що хочеш. Звісно, зазвичай зерно продавали або обмінювали на продукти. Лише у 1923 році після грошової реформи музейники збагатіли на пристойні суми, їхня зарплата становила аж 10 нових рублів («один рубль 1923 года равен одному миллиону рублей дензнаками, изъятыми из обращения или ста рублям дензнаками 1922 года»).
Попри невелике приміщення, в тогочасному музеї діяли три окремих відділи – історико-археологічний, етнографічний та природничий, плюс картинна галерея. Щоправда, вона була «приписана» до першого, тож полотна висіли прямо над експонатами, та знаходилося чимало поціновувачів, які йшли до музею спеціально «на картини». А подивитися було на що. Експозиція містила значну кількість творів образо­творчого мистецтва, вилучених з маєтків Бобринських, Балашевих, Браницьких, Кантакузенів та інших вельмож старої доби. Серед робіт були такі, що нині зробили б честь будь-якій картинній галереї: рідкісні картини відомих українських і російських художників, а також європейських майстрів минулих століть.
Привертали увагу відвідувачів речі чумацького і селянського побуту, колекція писанок, зразки виробів місцевих гончарів. У природничому відділі експонувалися матеріали з геології, палеонтології й біології. Вагомим поповненням збірні стали знахідки, виявлені працівниками установи в складі археологічних експедицій.
Облаштована зі знанням справи експозиція привертала все більшу увагу населення. Із журналу «Червоний шлях» за 1924 рік дізнаємося, що музей тоді відвідало 9 465 жителів та гостей міста, 5 134 школярі та вихованці дитячих будинків, 1 467 селян; 562 робітники; 114 червоноармійців; 265 представників інших верств населення. Окрім того, 1660 осіб оглядало окрему музейну виставку: такий собі різноплановий «дайджест артефактів» при вході. Цифра в майже 9,5 тисячі відвідувачів нічого не скаже, якщо не знати, що в тодішніх Черкасах проживало 32 тисячі люду. Тож це приблизно, якби сьогодні наш краєзнавчий щорічно приймав близько 100 тисяч шанувальників минувшини.

Як починався краєзнавчий музей. До 100-річчя нашої «скарбниці історії»
Як починався краєзнавчий музей. До 100-річчя нашої «скарбниці історії»
Як починався краєзнавчий музей. До 100-річчя нашої «скарбниці історії»
Як починався краєзнавчий музей. До 100-річчя нашої «скарбниці історії»
Як починався краєзнавчий музей. До 100-річчя нашої «скарбниці історії»
Як починався краєзнавчий музей. До 100-річчя нашої «скарбниці історії»
Як починався краєзнавчий музей. До 100-річчя нашої «скарбниці історії»
Як починався краєзнавчий музей. До 100-річчя нашої «скарбниці історії»
Як починався краєзнавчий музей. До 100-річчя нашої «скарбниці історії»

Теги: черкаси, черкаська область, Черкаський краєзнавчий музей, історія, ретро, історія Черкас

Черкаси наживо

На Черкащині школярі на уроках трудового навчання шиють одяг та постільну білизну для вихованців сиротинця. Учні самі вигадують дизайн, кроять та
На Відкритому Європейському чемпіонаті з робототехніки (Дебрецен, Угорщина) черкаська команда «Kiborgs.UA» (учні міської гімназії №9) увійшла в
Місто без нас ...
Борис Юхно, RSS
Обласне... Імені Симоненка! ...
Володимир Даник, RSS
Повернення ...
Юлія Фомічова, RSS