Квітень 1961 року став для нашого міста місяцем непересічним. Напевне, що й найособливішим за усю його кілька вікову історію. Адже саме тоді, у пам’ятні усьому світові «гагарінські дні», у нас тут добігала кінця своя «епохальна подія» і Черкаси перетворювалися в місто на березі одного з найбільших у світі рукотворних морів.
Це море поглинуло чверть, а раніше можна б сказати, що й третину його колишньої території. Остаточно зникли старі Поділ і Митниця, а з ними десятки вуличок і провулків, які навіть Вільям Гесте не зважився «вирівнювати». Стали щемливим спомином старожилів сади, левади, рибальські острови… Зрештою, й споконвічне русло Дніпра упокоїлося під «новою водою». Міське Подніпров’я – близько 5 кілометрів берега завдовж та 2,5 «від гори до води» – стали чашею водоймища Кременчуцької ГЕС по місту Черкаси.
Готували затоплення упродовж двох років. Спецбригади розбирали будинки, старі заводи, корчували дерева, а частіше – просто випалювали сади. Окремо трудилися ув’язнені, яким судилося стати гробокопателями.
30 квітня у «Черкаській правді» вийшов такий собі «підсумковий матеріал», стаття називалася «Народження моря». У ній – панорамне полотно перетворень у відповідному світлі: «Сотні черкащан приходять щоденно милуватися захоплюючою картиною. На їхніх очах відбувається велична подія: народжується море на Дніпрі, створене більшовицькою волею і енергією радянських людей. Під водою вже майже увесь берег Черкас. Вода наступає і на Лівобережжя.
Море! Стільки нового, прекрасного, радісного воно несе в наше чудове місто. І про все це вже зараз треба дбати. У Комсомольському парку (сквер імені Богдана Хмельницького) дещо зроблено, щоб поширити краєвид на Дніпро. Але цього ще мало. Слід подумати про спорудження альтанок з лавами, де б можна було посидіти, помилуватися широким водним простором. Такий куточок слід зробити й біля приміщення міського драмтеатру (йдеться про місцину добільшовицьких домоволодінь Федора Лисака, перетворену 1923 року в Центральний робітничий клуб, а упродовж 1950-х – першої половини 1960-х там базувався драмтеатр). Новий асфальтований бульвар, що прокладається по берегу Дніпровського моря від порту до Соснівки, трудящі з великою любов’ю назвали ім’ям Юрія Гагаріна».
Офіційно із затопленої частини міста у район Водопарку, нові припортові хрущовки та в бік «хімії» були переселені півтори тисячі сімей. Не чекаючи «радісних перетворень», ще близько тисячі родин взялися влаштовувати свою подальшу долю самостійно. На загал тих і інших – понад 8 тисяч люду. Тож «морська епопея» безпосередньо вплинула на життя кожного 10-го тодішнього містянина.
…Щиро кажучи, за старим Дніпром біля Черкас не ностальгую, бо ніколи його не бачив. Натомість, про море – пляжі, дебаркадери, «Метеори» й «Ракети» – найкращі спомини. Та, на жаль, від середини 1990-х про водосховище йдеться вже як про проблему, і з кожним новим роком – дедалі більшу…
Фото з приватної колекції Юрія Мезенцева
