Певною мірою він «батько» усіх справжніх архітекторів. Принаймні тих, з якими пощастило бути знайомим. Бо всі справжні архітектори – ще ті епікурійці, і беруть від життя все. Натомість – віддаючи містам, в яких творять, усіх себе до останку. Дві тепер біди для архітекторів: пута нормативів та самподурство замовників. Не розженешся, хоча більшість могли б. А компроміси ніколи не стають шедеврами…
Епатажний, феєричний, геніальний, але – франтуватий, зарозумілий, ексцентричний. Завжди у компанії ручної мавпочки. Лєшик Дезидерій ВладІслав Городецький, 155-річчя з дня народження якого виповнюється сьогодні, ще за життя шокував сучасників гримучою сумішшю протилежностей, які, утім, легко уживалися в його таланті. Але амбіції архітектора не викликали у киян скепсису. Йому пробачалося якщо не все, майже все, адже кияни знали: чини для Городецького – ніщо, та й відомим цей чоловік став не за протекцією. Він рятував провальні архітектурні проекти, і в історію вони входили вже з його іменем. Чи важливо це? Той, кому доводилося переробляти будь-що, знає: це вже не одна робота, а дві, і з чималим пасивом із самого початку.
Взяти хоча б міський музей старожитностей чи костел Святого Миколая у Києві. Городецький зруйнував усі будівельні стандарти, звівши у 1904 році над урвищем фантастичний “будинок з химерами”, креатив століття і “творчий допінг” для Михайла Булгакова. Будував, до речі, побившись об заклад, а заодно “просуваючи” на ринок непопулярний тоді цемент. Заробив двічі. Програвшого парі архітектора Кобелева Городецький зустрів келихом вина і шматком власноруч запеченої з такої нагоди свинини. “Будинок, звісно, трохи дивний, але повірте – не знайдеться у Києві людини, яка пройде повз спокійно”, – скромно зауважив Городецький і знову взявся за м’ясо, вдаючи роботу не такою вже й видатною. Між іншим, скульптури робив не він, а італійські брати Сала. Щоправда, за ескізами Городецького.
З химерним будинком на Банковій,10 пов’язано чимало моторошних легенд “з привидами та прокляттями”, адже частково зведений він на земельній ділянці, яка раніше належала такому собі багатому чоловікові Мерінгу, у якого втопилася дочка, а там був її улюблений садок. Й справді, пізніше доля усіх фірм і організацій, які орендували там кімнати, була незавидною. Але то вже клопіт винаймачів будинку на Банковій,10. Хоча – як сказати…
Городецький самореалізувався як затребуваний дизайнер театральних костюмів (створення яких було для нього розвагою й відпочинком), доволі самобутній гравер та ювелір і дорогий художник. Зрештою, він першим у Києві придбав власне авто, став першим пасажиром місцевих авіаторів, першим виходив на люди з чужими дружинами і першим з бомонду підкручувати вуса кілечком, як ще один “дивний чоловік” Сальвадор Далі.
А у зеніті слави, 1911 року, Городецькому стало нудно, тож він вирішив “змінити обстановку”. Зібрав душевну компанію добрих друзів-мисливців, забезпечив їм дорогу і утримання, і всі вони гайнули до Африки полювати на левів, крокодилів та носорогів…
Пан Владіслав знав ціну пригодам, в конкретній ситуації вона склала 2/3 його заощаджень, але то таки була пригода! Понад 100 трофеїв – і нові чутки про дивака Городецького, який гуляє Хрещатиком з левицею…
…Надворі – давно напрочуд нетворча радянська влада, у 65-річного Городецького новий напад нудьги. 1928-го він вирушає до Тегерана будувати палац для шаха. Все складається успішно, тож за пару років можна собі дозволити велике місцеве “сафарі” в провінції Мазендеран на півдні Каспію. І в такому темпі – до свого останнього дня, яким для Городецького стало 3 січня 1930 року. Він помер у Тегерані від раптового серцевого нападу.
Про “черкаську спадщину” Городецького не буду, писано-переписано і давно нічого нового. Достатньо буде сказати, що він творив і для нашого міста. Міста, де по стонадцять разів змінюючи назви вулиць, майданів і скверів, градоначальство про нього так ніколи й не згадало…
