2. МЕБЛІ
Маленькі стандартні квартири потребували таких самих меблів, і запустити їх у серійне виробництво вимагалося скрізь, де це було можливо та якнайшвидше. Без перебільшення – у 1960-х в Союзі відгриміла справжня меблева революція, в результаті якої сотні тисяч квартир стали… однаковими.

Коли 1956-го оголошувався Всесоюзний конкурс архітекторів «на проектування нових житлових будинків із квартирами для заселення окремими сім’ями», його куратори може й не передбачали, що вже у середній перспективі станеться саме так. Зрештою, меблі кінця 1950-х – початку 1960-х ще були товаром поштучним, ще претендували на якусь скромну вишуканість. Зі справжньої деревини, може й не найкращої – тоді комбіновані з двох порід, – із заокругленими кутами, хоч якось мінімально декоровані, з латунними чи мідними деталями… Напевне, меблі цього «перехідного періоду» мені й подобаються найбільше.

До кінця 1960-х від тої компромісної естетики й сліду не лишилося. Старі успадковані гарнітури, високі шафи, буфети з різьбленням, скрині – все, що вірою й правдою служило кільком поколінням, елементарно не вписувалося в нові квартири. Хоч формами й стилем, хоч просто габаритами, коли його, оте «все», на нові квадрати намагалися якось «увіпхати» грузчики-варвари. Ну хоч щось з того, бо – пам’ять.

Але більшість щасливих новоселів легко прощалися з міщанським (або й сільським) меблевим спадком. «Старьйо і хлам», крапка.

Тож на зміну йому, часто ще добільшовицькому, прийшли типові комплекти-секції, а разом з ними – й малі інтер’єрні форми: полички, люстри, торшери та навіть вази «простих виразних форм». Перші покоління народжених в СРСР намагалися швидко, зручно та подешевше «обставитися» (нове тоді слово, в якому стара «обстановка» діставала космічне прискорення). Втілити три побажання зразу не вдавалося ніде й нікому, два – вже як вгадати в «Спортлото» мінімум чотири номери в «6 із 49».

Велике діло – пропаганда. Ну нехай буде популяризація. Періодичні видання зарясніли статтями та графічними рисунками нових помешкань. Одночасно модними стали два літературних жанри: наукова фантастика і фантастика квартирна. На відміну від першої, другу – теоретично – міг втілювати кожен. Маю трохи того поліграфічного надбання, то скажу – а є таки на що оком кинути! Якби ви натрапили на книжку Ігоря Середюка «Культура вашей квартиры» (Київ, «Будівельник», 1967 рік), то й самі б побачили, що концепти «сучасних» дизайнерських рішень передпокоїв, віталень та навіть кухонь концептуально започаткувалися у 1960-х. Як тоді, так і нині, «в тренді» розумний мінімалізм: секторальність, корпусність, зональне освітлення, акценти на одній-двох інтер’єрних дрібничках. То вже десь посеред 1970-х почалося новоміщанське жлобство зі стінками на чверть кімнати та на решту – кріслами, диванами, килимами, каскадними люстрами, непорушним кришталем, томами дефіцитних видань, мало ким із мешканців квартири читаних, аби ненароком не зіпсувати.

Не оминула та мирна революція й меблеві матеріали. У побут увійшли так звана «декоративна» деревина, що імітувала справжню, а ще пластик, шкірзамінники. На піку таких концептуальних змін до процесу долучилися й Черкаси.

Перша половина 1967 року ознаменувалася суттєвим збільшенням виробничих потужностей місцевого меблевого підприємства «Дніпро». Там щойно здали в експлуатацію великий цех з випуску комплектів для двокімнатних квартир, і оскільки набору відвели роль брендового, то й назвали одноіменно з об’єднанням. Навіть республіканська преса радо сповістила, що «Черкаські мебльовики об’єднання «Дніпро» у ювілейному році працюють над випуском мебельних наборів «Дніпро» у двох варіантах – для вітальні і на повну квартиру, тобто і для спальні. Безперечно, це сучасні моделі, це нові форми. На рівні сучасних вимог знаходиться і оздоблення. Вперше в своєму виробництві черкаські мебельники застосували поліефірні лакові матеріали».

Невдовзі на підприємстві запустили цех деревно-стружкових плит річною потужністю 35 тисяч кубометрів та лісопильний. Попит на черкаські меблеві набори був шалений, кожен новосел мріяв «обставитися» швидко й недорого.

Вже у травні 1967 року наша газета безапеляційно проголосила Черкаси «меблевою столицею Радянської України» (Черкаси завжди були якоюсь столицею: хімії, меблів, сувенірів, автомобілебудування, баскетболу зрештою, чи просто «містом успіху». Щоправда, окрім хімії – з посередніми результатами й недовго, але то таке: «говоріть про себе найкраще – джерело забудеться, а чутки залишаться»). Тож то навряд аж так, серійні меблі виробляли у кожній області й серед них точно були кращі, але 1 липня у новому Палаці спорту «Спартак» (тоді він називався спортивним корпусом) відкрився республіканський оптовий меблевий ярмарок.

Усю велетенську як на ті часи виставкову площу та навіть прилеглу територію організатори поділили на «окремі кімнати»: спальні, вітальні, кухні. За приблизними підрахунками, упродовж кількох днів виставку відвідали понад 50 тисяч черкащан та гостей міста, черги до «Спартака» у два рукави тягнулися аж від вулиць Шевченка і Урицького. І звичайно ж, на виставці комплекти «Дніпро» мали найбільший успіх, адже: «черкаські меблі якісні, вони виготовлені у сучасному стилі, а він – це краса в простоті, в раціональності». Про те, що «своїми» меблями можна було «обставитися» найшвидше, а ще про те, «у себе вдома» вони виходили найдешевними, газета, звісно, не писала.

Випускаючи щомісяця 200 – 230 наборів, об’єднання завантажилося замовленнями більш як на рік наперед (вже ті, хто отримав меблі «під ялинку», не дуже їм раділи: нарікання користувачів на якість – постійна тема читацьких дописів. В СРСР взагалі не варто було купувати щось серйозне, вироблене в період між черговою річницею пострілу «Аврори» й новорічним бемканням курантів).
Чи існували інші меблеві варіанти окрім типового? Одне з місцевих рекламних оголошень саме тієї пори сповіщає про таке: «Якщо ви хочете мати красиві меблі, їх можна замовити в цеху міськпобуткомбінату «Експрес» на вулиці Проектній, 8. Досвідчені майстри виготовляють м’які, поліровані і звичайні меблі, шафи, серванти, секретери, тумбочки під телевізори, меблі для кухні. Зламані меблі у нас теж відремонтують. Всі замовлення виконуються протягом місяця».
Зрештою, вимушений попит на наші меблеві комплекти спричинив реорганізацію Черкаського виробничого об’єднання підприємств меблевої промисловості «Дніпро». У лютому 1970 року воно стало обласним вже з двома окремими базовими підприємствами: Черкаським деревообробним комбінатом та Черкаською меблевою фабрикою.