Страна совєтов. Сьогодні буде дискотека!

Страна совєтов. Сьогодні буде дискотека!

«Потому что на десять девчонок по статистике девять ребят»? По фото прикінцевих часів Союзу цього не скажеш. Яка прєлєсть! Я про блонду, яка заховалася за колоною. Просто не міг не позичити у інтернету увічнену сценку тодішнього прибалтійського молодіжного двіжу.

Страна совєтов. Сьогодні буде дискотека!

Саме прибалтійського – не дарма. Адже у жовтні 1976 року в Ризі відбувся І Міжреспубліканський фестиваль-конкурс дискотек за участю семи диско-команд з Риги, Каунаса, Тарту, Вентспілса і… Ташкента. Яким вітром туди занесло диск-жокеїв з Азії – історія про то мовчить, але їх присутність й забезпечила заходу високий міжреспубліканський статус. Учкудук forever!

Звісно, – радянські дискотеки, та ще й брежнєвської доби, – то вам не якісь безідейні гопки-гоцалки. Тим більш – не місце прелюдії інтиму. Пізніше, років за 10 – так, але не тоді. Рулить «огурцовщина». Відтак і диско-фестиваль заточується під девіз «Молодежь планеты поет о мире, дружбе и солидарности». Та да, єрєсь. Хоча б тому, що на дискотеках адекватні люди ніколи не співали.

Однак, до пуття мені нічого й не відомо про часи їхнього офіційного визнання комсомолом. Часи, коли «танці» із живою музикою і «дискотеки» під магнітофони стали двома окремими дозвіллями. Другі я відвідував посеред 1980-х: шкільні у столовці та спортзалі, міські (по рублю, між іншим: мінімум два кіна) у «Дружбаку», «Домофіцерів» чи на «Табачці». Пізніше – інститутські в актових залах гуртожитків. Чесно кажучи, якось без фанатизму. Ну так, заради парочки «мєдляків» з дівчинкою, яка тобі подобалася. Але щоб добровільно дві години пітніти в задусі – нє, спасіба.
Незмінне гасло шкільних «Тємнота – друг молодьожи» втілювалося з боями. Ми вимикали світло, вчителі вмикали. Цікаво, що вони хотіли побачити? Роздивитися, хто з ким у парі і де в кого руки, аби потім у вчительській язики чесати?

Тому коли я став прикарпатським вчителем, то ніколи не світив лямпи. І дітям приємніше (нехай собі потроху вивчають форми, в житті знадобиться), і нас з фізруком Бодею менше видно. Чергуємо собі в задоволення у повному консенсусі з контингентом, а старшокласниці нас ще й на «білий» смикають. Не встигли загаситися на барі-каптьорі – всьо, Бо&Бо, получайте інші удовольствія. А ми ж ще й самі тугі, це вже я пізніше дізнався, про що німо кричать ті характерні дівочі дрижаки. Утім, по-любе з ними не до нас, ми при ісполнєнії і вобше обоє нещодавно жонаті. Ну таке, інша тема. Та нє, якоюсь п’ятирічкою раніше в моїй рідній черкаській 19-й такого навіть не уявлялося. Але ж і нашим вчителям було не по 23 – 24, а удвічі або й втричі більше.

Так ось, до історії. Ще до війни словом «дискотека» в Європі називали колекційну збірню, тобто фонотеку, або ж просто сховище грампластинок. А в означеному контексті воно зазвучало на початку 1960-х у Франції. Далі зацитую кілька уривків зі статті «Приглашение к танцу» в журналі «Наука и жизнь» за липень 1978 року: часи, коли новий «досуг молодежи» тільки пробивсвся через бетон «морального кодекса».

«Как и любое развлечение, дикотечное дело строится прежде всего на игре. И цель игры – зная запрос, полностью завладеть вниманием посетителя. В этом помогают оформление зала, дизайнерские фантазии, вращающиеся разноцветные прожекторы, системы цветового сопровождения музыки, кривые зеркала, все, что эффектно смотрится. В дискотеке обычно есть бар, но это ни в коем случае не питейное заведение: здесь выбор прохладительных напитков, кофе, мороженое, бутерброды и что-нибудь из приятных, но не дорогих деликатесов.
Дискотеки бывают дешевые и дорогие, стационарные – работающие круглый год, и сезонные – работающие только в теплое время года на закрытых и открытых площадках. Расположены они обычно так, чтобы удовлетворить всех желающих данного района».

«В конце 1960-х дискотеки широко распространились в социалистических странах. В ГДР, например, сейчас их более пяти тысяч, в Польше – около тысячи. Естественно, облик дискотек в социалистических странах заметно видоизменился. Две формы организации досуга – танцевальный клуб и клуб по интересам – слились здесь в одну. Да и всей деятельности дискотеки придана несколько иная направленность: перед ней ставится задача не только развлечения, но и воспитания подрастающего поколения, развитие массового музыкального вкуса, информирование обо всем интересном, что происходит в мире музыки, и не только молодежной».

«Помещение должно быть соответствующим образом оборудовано. Стационарные дискотеки обычно оборудуются специальной звуковоспроизводящей аппаратурой, которую отечественная промышленность еще не выпускает, но фирмы социалистических стран ее производят – некоторые образцы были представлены на выставке «Школьное оборудование» в Москве.

Пока же существующие дискотеки используют отечественные магнитофоны «Юпитер-стерео», «Ростов-101» и проигрыватели «Аккорд-001» или подобные им. Важно здесь одно: качество воспроизведения звука должно быть достаточно высоким. иначе все теряет смысл. Кстати, хотелось бы предостеречь от увлечения громкостью в ущерб качеству».

«Одна из самых щепетильных проблем – финансирование работы дискотеки. Многолетний опыт, накопленный в социалистических странах, говорит о том, что дискотека должна быть самоокупаема. Но работу дискотек категорически нельзя привязывать к учреждениям общепита: кафе (исключая молодежные) и ресторанам. Практика свидетельствует, что финансовые интересы этих учреждений, скажем так, расходятся с требованиями воспитательной работы».

Не буду вас далі мучити: як для промо нового – напрочуд нудний матеріал. Зате дуже правильний. Тому якщо від душі та з особистого вам є що сказати про дискотеки в СРСР, а в Черкасах насамперед, – дуже прошу, не мовчіть. А тим часом я йду ставити мєдлячок. «Storie di tutti i giorni» від Riccardo Fogli буде воно. Алла, для тебе. Запрошую, поки Людмила Алєксєєвна кудись вийшла…

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x