А ще «Злоба дня» й «Сьогодні давно», і все в одному флаконі. Адже хотів було обмежитися переліком партій та представництвом її членів у останній старорежимній міській думі після «волевиявлення» 13 серпня 1917 року (то сьогоднішнє число, тому так), та не вдалося. Затягує, трясця. З виборами – то все так і завжди буває.

А при початку – «матчасть». Міське самоврядування в Черкасах на рубежі ХІХ – ХХ століть якось собі ниділо за параграфами міських положень 1870 та 1892 років. Головним органом громадського управління була виборна міська дума, а виконавчим – міська управа. Виборне право мали лише ті особи, у власності яких було нотаріально завірене нерухоме майно, оцінене не менш як у 1000 рублів. Голова обирався думою із її складу. Дума також обирала заступників голови, членів управи та міського секретаря. 40 гласних думи, по сучасному – депутатів, обиралися на чотири роки, а голови – на три, потім на два (теоретично – цілком достатній термін, аби переконатися в його ділових якостях). Міська управа завідувала бюджетом і майном міста, вирішувала господарські, соціальні та культурні питання.

Ну а далі вже «лірика». До прикладу, ось як в «Киевском слове» розписали дотепні губернські репортери вибори до Черкаської міської думи (далі ЧМД) 31 січня 1890 року. «У перший день виборів багато присутніх гуляли на весіллі у свого знайомого, тож надвечір перебували більш ніж у веселому настрої. Кого б не балотували, компанія дружно протестувала. Не меншими курйозами відзначився й наступний день. Після цілого дня шуму, гамору й гармидеру вдалося обрати лише одного гласного. А закінчилися вибори ще одним скандалом. Його вчинили два купчики, які п’яними приїхали до міської управи. Вони вдерлися до зали і з лайкою накинулися на голову на тій підставі, що їх не обрали гласними. Купчики вже засукали рукави, аби бити голову…»

Або таке. Про черкаського городничого Щербцова, який керував містом ще у 1840-х, але якого в «Русской старине» згадували ще й у вересні 1897-го. «Спочатку, десь об 11-й, Щербцов приїздив у «присутсвенні місця», жваво зіскакував із дрожок і прямував до десяцького. І коли десяцький, стоячи біля дверей, не встигав швидко й вправно їх відчинити, отримував ляпаса. За дверима стояв ще один десяцький, обов’язком якого було упіймати на льоту кинуту шинель, повісити її на спеціальний вішак і встигнути відчинити двері до «присутствія». Цьому поліцейському попадало частіше. Кулачна розправа городничого була його улюбленим методом впливу. «Особливо, – писала газета, – це проводилося завжди з тими, хто усупереч начальникові міста посилався на закон. Тоді Щербцов негайно вилітав з кімнати, вигукуючи: «Ось я тобі покажу «закон»! При цьому дзвенів гучний ляпас. «Ось тобі «закон!» (другий ляпас). Городничий волав: «Місто височайше мені довірено, а ти і ти (ляпаси) смієте варнякати про закон? Так я вам його наново пропишу!». І скаржників, у кращому випадку, витурювали в плечі, а в гіршому на кілька годин їх затримували жандарми.

Що не кажіть, а відтоді ми добряче об’європилися. П’яні підприємці не кидаються на мера з кулаками. Навіть тверезі вголос не висловлюють бажання потримати його за горло. Сам голова не товче підлеглих, хоч можливо – з превеликим задоволенням й зарядив би якому «межи роги». Ну цей жалкує інколи, що зараз не 1937-й, але то емоції. Робота – не дай Боже, самі нєрви. Ніхто не бачив, аби на сесії депутати лузали сємки чи грали в підкидного. Для того є горішки та гаджети всякі.

Про одне із останніх засідань старорежимної ЧМД, що відбулося 6 березня 1917 року. Часи були складні. Політично-кризові й економічно-нестабільні. Плюс-мінус – подібні до теперішніх, але без ковідки. Зате епідемій – прірва.

Муляла просівша економіка, тож спочатку розглянули пропозицію управи про позику для посилення обігу міської продовольчої крамниці. Соціальна установа, на бюджетних дотаціях, а тому усім потрібна. Гласні довго не дискутували, тож дума поручила управі взяти в одній із банківських контор 50 тисяч рублів короткотермінового кредиту.

Фінансовим було й друге питання на порядку. Міська казна спорожніла, а несплачені управою борги залишили її без приватного кредитування. Відтак, дума уповноважила управу оформити в касі міського і земського кредитування довгострокову позику на 137 тисяч рублів.

Далі розбирали всяку всячину. Гласні затвердили намічений управою розподіл орендної землі, ларків, яток, пройшлися по термінах торгових патентів – чи не пора, часом, кого потрусити. Розглянули клопотання управлінців міської поштово-телеграфної контори щодо організації поштово-телеграфних курсів. Звісно, відмовили: немає грошей. Не знайшлося їх і для інвалідів Першої світової, які звернулися до ЧМД з проханням про грошову допомогу. До бунту, «страшного і безпощадного», залишалося вісім місяців…

Ще менше – від 13 серпня 1917 року, коли обирали нову думу. Число виборців – 30895, взяло участь у виборах – 18035. Тож якими партіями і групами були висунуті кандидати та скільки їх було обрано гласними до складу ЧМД?

– Від Християнського населення міста – 4;

– від Соціалістичного блоку партій – 14;

– від Єврейського соціалістичного блоку – 8;

– від Блоку української соціал-демократичної партії соціалістів-революціонерів – 19;

– від Службовців і робітників Черкаського міського громадського управління – 1;

– від Демократичної групи євреїв – 2;

– від Єврейської сіоніської організації – 3;

– від Населення Митниці міста Черкаси – 1;

– від Залізничної демократичної партії – 1;

– від Партії народної свободи – 1.

Насамкінець – список міських голів кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Гаммер Рудольф Якович, власник цегельні та доходних домів, 1898 – 1900;

Цибульський Василь Андрійович, із купецького стану, 1900 – 1902;

Гаммер Рудольф Якович, 1902 – 1904;

Цибульський Василь Андрійович, 1904 – 1906;

Гаркавенко Євстрат Леонтійович, із міщан, 1906 – 1908;

Цибульський Василь Андрійович, 1908 – 1910;

Кулеш Марко Степанович, домовласник і підприємець, 1910 – 1912; 1912 – 1914; 1914 – 1916; 1916 – 1918.

Петров В.Г. (?) – 1918.

Королевич П.Т. (?) – 1919.