Ретроскоп. З прийдешнім ММХХІ роком!

Ретроскоп. З прийдешнім ММХХІ роком!

За радянських часів багато що змінилося, але розпочалися новації зі зміни календаря. Відповідним декретом Раднаркому “з метою встановлення майже зі всіма культурними народами обчислення часу” було запроваджено “новий стиль” – григоріанський календар, відмінний від старого на 13 днів. Таким чином, після 31 січня 1918 року відразу настало 14 лютого.

Тож виходить, що “новому” Новому року, який уперше відзначили 1 січня 1919-го, невдовзі виповниться 103 роки. А “старому”, прихід якого за нашою традицією теж відзначатимемо, буде аж 321, адже започатковано такий 1700-го реформою Петра І.

В школі нас вчили, що якби не вона, святкувати б нам зараз, якщо не помиляюся, 7530-й “від створення світу”. Та й не зараз, а 1-го вересня. Теоретично, звісно, оскільки відтоді однаково ми б вийшли на “нормальний” календар – хоч з царем і більшовиками, хоч без них.

Але що прикметно: якщо про “роль і місце” російського самодержця, який ощасливив нас зимовим Новоріччям ми пам’ятаємо, то про те, що тут, на колишніх землях Великого Литовського князівства цей перехід стався ще 1362 року, – якось забувається. Тобто задовго до відповідної реформи в Росії черкащани міряли час по-європейськи і козацька епістолярія датувалася саме так, а не якимись 7100-ми роками от сотворєнія. Щоправда, верхівка імперії теж давно послуговувалася європейським літочисленням, інакше будь-яка дипломатія була б вкрай утрудненою.

Ще скажу побіжно, що довго в Росії існувала мода на написання років римськими цифрами. Найдовше – в архітектурі: в обох столицях ще й зараз є кілька десятків будинків, на портиках яких можна прочитати… Ну, наприклад – MDCCCLXXXXIX. Якщо знати, що M – то 1000, D – 500, C – 100, L – 50, X – 10, V – 5 та I – 1, то з’ясуємо, що будинок 1899 року. Не скажу, що тепер то читається легко, але ж колись “римськими” користувалися частіше. Літератори й науковці, що творили в обидві епохи, – так ті ще довго нумерували розділи по-старинці, допоки їм по-революційному прямо не вказали на неприпустимість подібних проявів старорежимності. І поменше зносочок, товаріщі! Залиште їх графу Толстому, як і слова, які вимагають перекладу.

А уявляєте собі вітання “Съ Новымъ МDСССС Годомъ”? Такі теж траплялися, хоч серед вірнопідданих і вважалося, що це “масонські штучки”. Унікальні колекційні раритети за нереально дурні гроші. Хотів було нагадати нашу бувальщину з недалекого минулого про “Х-місто – значить “хороше місто”, але зараз буде недоречно.

Тож на зорі “червоної ери” земляки з подивом дізналися, що Різдва, а слідом і Нового року на Святого Василя, більше не існує. Їх, як пережиток “темних часів”, ліквідувала Всеросійська надзвичайна комісія Фелікса Дзержинського. Та одне діло – написати закон, інше – домогтися його виконання. А коли закон, відверто кажучи, дурнуватий, то це взагалі неможливо. Тож скрутивши реформаторам в рукавиці дулю, прадіди продовжили святкування за звичаєм.

Ціле десятиліття таке тривало. Лише 1928 року “Універпошта” надрукувала у “Правді” оголошення про розсилку ялинкових прикрас. Керівники установи дістали на горіхи за “способствование старому быту через рассылку всякой мишуры и разной дребедени для украшения елок”, але чи не вперше більшовицькі начальники замислились – чи правильно вони вчинили, офіційно позбавивши людей свята? Його ж все одно відзначають, а це ставить під сумнів авторитет нової влади.

“Не можеш заборонити – очоль!”: цей принцип керівництва нові керманичі країни уперше випробували саме на Новоріччі. Головне завдання полягало в тому, щоб перетворити Різдвяну ялинку на Новорічну, вже абсолютно “радянську”.

Остаточно це вдалося 1935-го. Секретар Київського обкому КП(б)У Павло Постишев переконав Сталіна в тому, що досить вже отієї невизначеності, коли люди святкують кому, коли та що заманеться. Ялинка має бути одна. Не на Старий новий рік, і тим більше не на Різдво, але має бути. Мовляв – уся країна за святковими столами, людям – радість, партії – слава, відповідальним товаришам – шана. І Сталін погодився.

Слідом товариш Постишев надрукував у “Правді” статтю “Давайте организуем к новому году детям хорошую елку!”. Ну звісно ж дітям: ще один ефективний інструмент для досягнення мети. Першу ялинку встановили у Харківському палаці піонерів, але в той же час Берія “шив справу” вчителям Свердловська. Ті, відгукнувшись на ініціативу партії, прикрасили ялинки як могли. Нових іграшок як таких не було, тож в діло пішло все підходяще і свічки в тому числі. Одна з ялинок загорілася, вчителів звинуватили у шкідництві, знайшли серед них “шпигунів”, які хотіли “спалити школи”…

У 1945 році Київ прикрасила перша громадська ялинка. Її встановили біля філармонії. Невдовзі до вуличних святкувань долучилися Москва, Ленінград, столиці союзних республік. Але провінційному люду, замордованому відбудовою й голодом 1947-го, все ще не святкувалося. Слова “наказано веселитися” набули буквального змісту згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, яким 1 січня оголосили “святом з неробочим днем”.

Новий 1953 рік. “В дружный круг у елки станем, И споем со всей страной: Славься наш великий Сталин, Славься Сталин наш родной!”. Востаннє на сцені Діда Мороза і Снігуроньку розділяє портрет Сталіна. Яким би це не видавалося дивним, але після смерті вождя офіційні новорічні урочистості стали нудними, як партійні збори. Ще доволі довго такими й залишалися: з пафосною риторикою й соціально-класовими атрибутами.

Зате саме тоді народні святкування поширилися на райцентри, з поміж яких Черкаси зі своїми 50 тисячами жителів вважалися містечком чималим. Наші перші ялинки встановлювалися зовсім не там, де зазвичай тепер, адже ні Театральної площі, ні Соборної, тоді ще й у проекті не було. Головною вважалася ялинка у сквері, на місці якого на початку 1960-х збудували обласне управління Держбанку. Але були й інші – біля Палацу піонерів, інколи – кінотеатру “Родіна” (пізніше “Салют”), у Соснівці при санаторіях. Від середини 1960-х популярною стала ялинка на футбольному полі стадіону, довкола якої заливалася ковзанка для малечі.

У другій половині 1950-х в моду увійшли фабричні тематичні листівки. Утім, Дід Мороз і Снігуронька на них з’являлися не часто. Хто завгодно – але не вони: діти, звірята, Сніговик-поштар, малюки-”нові роки”, трохи пізніше малюки на космічних ракетах… З-поміж усього цього філокартичного доробку Почты СССР я лише двічі “вживу” натрапив на Діда Мороза зі Снігурочкою, де вони удвох біля ялинки.

Часто новорічна тематика вичерпувалася текстівкою “С новым годом!” (зазвичай “новым” ще з малої літери), а траплялося – що й без неї. Просто цифрами вказувався прийдешній рік, тож вітати такою поштівкою з наступним вже не доводилося. До слова – ідея не нова. Отут є одна цікава, “1905”. Наче нічого особливого, але тільки для дорослих скажу: так одна київська “мамочка” привітала своїх “баришень”, вписавши ім’я кожної на нижньому полі. Що й казати, зворушливо…

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x