Короткий підсумок виступів черкащан на літніх Олімпійських іграх

На загал наші справи в Токіо поки що «не дуже». Маємо чотири «бронзи» і станом на сьогодні, то аж 53-тє командне місце. З висновками про провал зачекаємо до 8 серпня, є ще легка атлетика, але наймовірніше, виступ збірної України навряд можна буде вважати успішним.

Отже, на І Олімпійських іграх 1896-го року був присутнім один наш земляк, через 125 років на ХХХІІ змагаються двоє…

Пригоди репортера

Можливо вас дуже здивує такий факт, але єдиним представником Росії на перших Олімпійських іграх сучасності 1896 року в Афінах був уродженець Золотоноші Микола Ріттер. Борець, стрілець і київський кореспондент в одній особі, Микола Сергійович так і залишився на землі Еллади спортивним делегатом, а не учасником, оскільки трапилися із ним перед змаганнями дві халепи водночас.

Перша – він загубив щасливого медальйона, подарованого матір’ю. Друга – за день до змагань мав необережність добряче налягти на молоде вино. Чи то спрагу втамовував, чи з наслідками морської хвороби, на яку страждав, боровся, чи отого талісмана оплакував – невідомо, але на ранок Ріттер зрозумів, що на килим не вийде. Принаймні, після повернення до Росії він потім довго виступав із лекціями «Про фізичну досконалість і тілесний розвиток» (в яких, можливо, уперше наголосив, що спорт і алкоголь несумісні, але це лише припущення) та засипав царські міністерства листами із пропозиціями створення «Російського комітету тілесного виховання та народного оздоровлення» та «Комітету Олімпійських ігор і всіх спортів».

Мабуть безрезультатно, бо його країна довго залишалася осторонь світового спортивного руху і у наступних іграх участі не брала. Аж на п’яті 1912 року до Стокгольма вибралися: цареві дуже хотілося відзначити новими звитягами 300-річчя Дому Романових. Та краще б і не їхали: «кучеряво» програли германцям у футболі 0:16, летіли разом із кіньми у канави, як бравий підпоручик Карл фон Румпель, на бігових доріжках падали самі і валяли інших… Таке враження, що на старих олімпіадах Ріттер виявився єдиним, кому вистачило розуму не змагатися нетверезим.

Звитяги радянських часів

Черкащани ж повернулися до участі в планетарних змаганнях аж у 1956 році. Власне, на чотири десятиліття поспіль спочатку російські, а потім радянські збірні відсторонилися від них з об’єктивних причин. І ось Мельбурн-1956: зоряний час сина шполянської землі Івана Чернявського, який у забігах на 10 та 5 км фінішував шостим і восьмим відповідно. Ніби й не «золоті» результати, та це як подивитися. Річ в тім, що єдине залікове очко, здобуте нашим земляком на 10-кілометрівці, виявилося для збірної й справді «золотим», адже із 622,5 пунктами радянські олімпійці випередили збірну США, а це було ой як принципово.

У 1960-му до Риму вирушив черкаський каноїст-авангардівець Андрій Хімич, але поки-що лище у статусі дублера. І першими наші не стали. Минуло ще чотири роки, і ось воно – осіннє озеро Сагамі, ось він той самий старт двійки каное у складі Степана Ощепкова і Андрія Хімича на 1000 метрів, що став історичним: золота медаль, чимось схожа на саме жовте від дощів озеро олімпійського Токіо-64.

ХХ ігри, Мюнхен, 1972 рік. Черкаський спринтер, динамівець Володимир Атамась дістається чвертьфіналу у бігу на 100 метрів, але через важку травму вибуває зі змагань. Та без медалей наші не лишилися: вихованець смілянської легкоатлетичної школи Леонід Литвиненко здобуває «срібло» у змаганнях десятиборців.

Заокеанський Монреаль-76 у «територіальному заліку», коли б такий існував, видався б для наших земляків феноменальним. Уродженець кам’янської Грушівки, веслувальник на каное Василь Юрченко на дистанції 1000 метрів стає другим, тож перше «срібло». Тальнівчанка Надія Розгон у складі екіпажу човна-вісімки в академічному веслуванні робить такий самий результат, тож «срібло» друге. У складі жіночої волейбольної дружини вихованка черкаського тренера О.М. Суркова Лілія Осадча приносить третє «срібло». І, нарешті, уродженка Христинівки Тетяна Захарова, де й минуло її спортивне становлення, у складі збірної СРСР з баскетболу стає чемпіонкою. Три других щаблі і один «золотий»! Такий доробок в медальному заліку приніс би Черкащині 19-те командне місце, а позаду б залишилися Ямайка, Австралія, Канада, Південна Корея…

Москва-80. Наших − двоє. Старий знайомий Василь Петрович Юрченко (дарма що йому лише 30, олімпійського призера можна величати й по-батькові) та драбівчанин Юрій Шапочка. І обоє стають призерами. У Василя Юрченка «бронза» в каное-одиночці, у Шапочки «срібло» в складі екіпажу-вісімки з академічного веслування. Ось так. І хто наважиться сказати, що молода область молотила лише хліб.

Наступні Олімпійські ігри 1984 року у Лос-Анжелесі команда СРСР проігнорувала. Можна сказати – навзаєм, адже американці не виступали у Москві. Цей демарш змушені були підтримати й інші країни соцтабору, винятком стали дружини Китаю, Румунії і Югославії.

Місцем проведення ХХІV Олімпіади стала столиця Південної Кореї – Сеул. Разом з товаришами по екіпажу байдарки-четвірки уродженець Сміли Олександр Мотузенко завоював там срібну медаль. А черкащанка Тетяна Горб у складі збірної з гандболу посіла третє місце й отримала бронзову нагороду. Вона ж стала учасницею наступних ігор 1992 року в іспанській Барселоні, де команда СРСР знову стала третьою.

Час боротися за нагороди

Через чотири роки ХХVІ Олімпіада пройшла в американській Атланті. Самостійними командами були представлені усі держави, що після розпаду СРСР утворилися на його території, а серед них і Україна. Дебют видався блискучим «усіма відтінками» нагород: завоювавши їх 23, у тому числі 9 золотих, наша збірна стала дев’ятою у неофіційному командному заліку. У її складі виступало 4 представники Черкащини: уманчанин Олександр Крикун у метанні молота посів третє місце, матусівський легкоатлет Олександр Багач, який. щоправда, вже представляв Київщину, теж став «бронзовим» у штовханні ядра. Велосипедистка з Черкас Тетяна Стяжкіна виступила в командній шосейній гонці. де посіла 9-те місце, а «академічний» веслувальник Олександр Хімич закінчив змагання з 17-м результатом.

Дуже успішно виступили земляки у австралійському Сіднеї 2000 року. На Зелений континент Черкащина делегувала шістьох спортсменів, і двоє з них повернулися з нагородами: це гімнаст Валерій Перешкура та велотрековик Олександр Феденко. У фіналі виступила жіноча команда зі спортивної гімнастики, у складі якої змагалася черкащанка Олена Кваша. Дівчата посіли шосте командне місце.До 20-ки найсильніших увійшли також велосипедистка Тетяна Стяжкіна (19 місце) та легкоатлет-багатоборець зі Сміли Олександр Юрков (16 місце). Не потрапив до фіналу призер минулої Олімпіади, уманський молотобоєць Олександр Крикун.

Три наступні Олімпіади – 2004, 2008 та 2012 років – для черкаських спортсменів минули без нагород. У Афінах виступали гімнастки Ірина Краснянська та Олена Кваша, легкоатлет Олександр Крикун та дзюдоїст Віталій Бубон; у Пекіні – Ірина Краснянська, легкоатлетка Олександра Стаднюк та майстер з кульової стрільби Дар’я Шаріпова; у Лондоні – легкоатлетка Юлія Олішевська, снайпери Дар’я Шаріпова та Сергій Куліш, а в турнірі з настільного тенісу змагався Ярослав Жмуденко.

На Олімпіаді в Ріо 2016 року Черкащину представляли двоє. Це вже добре знайомий нам Сергій Куліш та метальниця молота з Уманщини Наталія Золотухіна (вона, до речі, готувалася ще до Олімпіади-2008 у Пекіні, але тоді не змогла подолати останній кваліфікаційний етап). В підсумку Сергій став срібним призером у стрільбі з пневматичної гвинтівки з 10 метрів.

І знову Токіо. Унікальні Олімпійські ігри, адже попри те, що тривають у липні – серпні 2021-го, на лого 2020-й. Наших «стабільно двоє». Для молодого (та власне – юного) гімнаста Іллі Ковтуна змагання вже закінчилися, але виступив він гідно, та й головне – у нього точно ще все попереду, а Сергій Куліш не зміг пробитися до фіналу у своїй «срібній» дисципліні, тож тепер 2 серпня змагатиметься у стрільбі з пневматичної гвинтівки на 50 метрів із трьох положень.