Все, що нас оточує, є по-суті складеними конструкціями. Будинок складається з цегли, цегла з крупинок глини, глина з мінералів, ті у свою чергу з молекул, атомів, і всього того, про що вже знають фізики. А також із величезної купи всього, про що вони ще не знають.
Якщо взятися за живі організми, то з ними лише на перший погляд все здається складнішим. Насправді навіть шкільний курс біології повідає нам про особливості анатомії, деталі діяльності кожного органа, групи клітин чи й самої клітини, яка є теж цілим живим містом зі своїми структурами і комунікаціями.
Психологія… все надскладне переплетіння стосункових візерунків між людьми і не тільки людьми теж складається із безлічі окремих елементів: реакцій на обставини, вчинків, слів, жестів. Пам`ятаєте давню приказку про принцип сіяння і жатви на рівні розвитку особистості? Ну, там де, посієте вчинок – пожнете звичку. Посієте звичку – пожнете характер. Ну от.
Дрібниці. Атоми нашого життя. Як часто ми не звертаємо на них уваги. Дрібні суми, витрачені на те, що не потрібно. Дрібні шматочки часу, витрачені на пусте скіпання стрічки, або на непотрібну розмову з непотрібною людиною. Дрібні емоції на те, щоб віджартуватися, коли не смішно, або скривитися в штучній підтримці тому, кому вона не потрібна. А потім дивишся на когось, хто вміє бути ощадливим і бурчиш під ніс: «Ну, як це йому вдається?»
А все просто. Хтось вміє бути цілеспрямованим… Далі можна й не писати. Дуже промовисте слово. Спрямований на ціль. Тобто – здатний вкладувати всі наявні ресурси, весь час і всі емоції в досягнення конкретної мети. Якщо щось не входить в цей канон – за борт. Без жалю. Ні, це не про жорстокість і цинізм. Протягнути руку тому, хто дійсно впав – то святе діло. Поділитися ресурсами, часом, емоціями з тим, хто цього дійсно потребує – це добро. А Всесвіт влаштовано так, що зазвичай добро непогано винагороджується. Здоров’ям. Часом. Можливостями. Потрібними людьми, які неочікувано цікавляться тобою чи твоїм проєктом. Рятувальним кругом, який кинуть вже тобі колись у зовсім інший час і з іншого човна. Хто плавав, той знає, що карма – це не релігія, а фізика. Хто ні – колись допливе до цього розуміння, якщо не втоне.
Але ми про дрібниці… деталі… кубики лего, з яких непізнаваний архітектор збирає конструктор нашого життя. Економте їх. Спрямовуйте на конструктив. Запускайте в оберт, матеріалізуйте і монетизуйте. Станьте фанатами якоїсь ідеї. А краще багатьох. Вкладайтеся в тих, кого дійсно любите. Спілкуйтеся з тими, хто робить вас краще. Цікавтесь тим, що дійсно подобається. Одягайте те, в чому ви найгарніші. Їжте те, що смакує. На решту просто не вистачить часу, бо він рухається не роками, а секундами… Як море, що затоплює не мегатоннами, а краплинами і як пісок, який просочується в найдрібніші отвори малими піщинками.
Велике складається з малого, але часто складається так непомітно, так підступно, що ми цього просто не помічаємо, очікуючи голлівудського розмаху. А його може просто не бути. А може просто бути так, як сказала якось моя 95-річна бабуся: «А я й не знаю, онучку, де ділося моє життя. Отако зранку встала, всіх погодувала, худобу попорала, на городі поробила, після всіх поприбирала. Те саме в обід. І увечорі. Вже й лягати пора. Назавтра – те ж саме. А оце дивлюся, вже й помирати час, а я й на світі ще не жила. Тільки збиралася…»
Не хочу закінчувать сумною нотою, тому згадаю іншу знайому, яка в свої півсотні з солідним хвостиком раптово зрозуміла, що вона все життя відкладала любов до танцю, бо не знаходила на нього час. А тут коронавірус з карантином. І вся ці істерика навколо нього. Жінка дала собі слово – якщо переживу, то навчуся танцювати. А щоб не зійти з глузду, поки всі ЗМІ щодня лякали все більшою кількістю захворілих і померлих, вона вчила рухи. Дистанційно. Онлайн. По кілька хвилин на день. Поки хтось трусився на купі гречки, обмотавшись рулонами туалетного паперу, вона відточувала свої па. А коли карантин скасували, стала однією з найактивніших відвідувачок танцювального гуртка для людей поважного віку в своєму містечку. Так, всього лише гуртка. Всього лише дрібниця. Але одна з тих, на яких тримається все життя…
