Було колись… працював я тоді інженером у науково-дослідному інституті «Акорд», що розташовувався на території заводу телеграфної апаратури. Працював і не знав, що на вищезгаданому заводі в той же час працював і Анатолій Автономович Антонець, що теж був небайдужим до поетичного слова. Коли тільки один інженерюга раптом береться за лірику, то з’ясувати, чому саме це сталося, можна тільки після шостої чарки. І результат – зовсім не гарантований! А коли зразу двоє інженерюг починають віршувати, то це така таїна, що тут не те що літературознавці не розберуться, а і чорт ногу зламає!
Так от. Я не знав про Анатолія Автономовича, а він про мене. А коли прямі не є паралельними, вони обов’язково десь мають перетнутися. Так і сталося. Але сталося це вже у Черкаському державному технологічному університеті, на кафедрі радіотехніки.
А нещодавно і я, і колеги по кафедрі одержали в дарунок від Анатолія Антонця його нову, можна сказати, «свіжоспечену» книгу. І, звичайно ж, з дарчим написом. Поети виявляють себе по-своєму і у творчості, і у дарчих написах. Дарчий напис у книзі, яку одержав автор цих рядків, був переповнений теплотою і приязню –

Старому другу Володимиру Данику на добро і радість.

Анатолій Антонець 22.02.18 р.

А назва ж у книги яка – …«Воркочуть дерева»! І оригінально, і одухотворено. Бо і книга ж поетична!
Та не такі вже ми і старі, Анатолію Автономовичу! Ми ще повоюємо на поетичному фронті. І ще й як повоюємо…
Приємно одержувати такий подарунок. Бо не раз ми з цим поетом… виступали, так би мовити – злагодженим дуетом! І частенько це було на жіноче свято і саме на рідній кафедрі, коли ми, кожен по своєму, вітали поетичним словом наших славних радіокрасунь.
Та і цього року колеги нагадують – треба ж поздоровити поетично, хоч кількома рядками, жінок своєї, найближчої в університеті кафедри! Отож треба знову вигострювати поетичне перо. Та і Автономович, думаю, саме в цей час мудрує над римами і квітучими рядками. З тієї ж самої причини.
Поетичний календар зі звичайним календарем не завжди збігається. Буває так, що весна буйно квітне, а поет… пече і пече вірші про осінь! Бо про осінь йому пишеться. І нічого тут не зміниш. Але при всіх відмінностях бувають і співпадіння!
Ото ж дивишся – на вулиці сніг… А інколи і холод! А на обкладинку книги глянеш, а там… зелен-розмай нашої квітучої природи! Ото ж звертаючись до шанованого мною і найширшим читацьким загалом поета можу сказати лише одне:
– Вчасно у вас, Анатолію Автономовичу, дерева заворкували! Якраз до жіночого свята…
А розгорнеш книгу і читаєш – видавець Ю.А.Чабаненко. Ну, така мила жіночка! І такі файні книги видає… Та я думаю, читачі це добре знають і без мене. Постаралася і авторка передмови – поетеса, колега-спілчанка Ірина Зеленько-Швед. Щоб у цьому переконатись, досить тільки прочитати назву передмови – «Радіохвилі шумлять, і дерева поету воркують…». Ліричних збірок, певна річ, багато і передмови у них є. І передмови у них бувають вельми змістовні. Але ж… ви напружте, напружте пам’ять… таку назву передмови до книги поезій ви зустрічали? Не зустрічали?! І я теж! Ось вам і неповторність і самої поезії, і передмов до неї.
Ось так, вельмишановні… Це той фізик, який – лірик!
А завершити хотів би усмішками власного виробництва, щоб, якщо удасться, повеселити усіх читачів, що на цю публікацію натраплять, а в першу чергу певна річ – наше славне жіноцтво!

ТА ЩЕ Й ЯКА

Та не в тому справа – вітер… сніг…
І погода дуже непроста!
Ніна дуже приязна до всіх,
Та отож, бува, і запита.

Про життєві нелегкі стежки,
Про тривожних буднів гостре тло:
– Що ж це ви знервовані такі?
Що ж це вам, Катрусю, допекло?!

Важко жити, бо – кипіння криз!
Бо і працьовитіша бджоли,
А Катрусю мало не до сліз
Думи і тривоги довели:

– Ох, такі проблеми… Боже, збав…
В милого біда… Та ще й яка!
В лютому футбол коментував!
От і наморозив язика…

БЛЕЙБОЙ

Питання, вибачте, любові
Бува у… майже кожнім слові.
Отож і чують від Вівці:
– Хоча є різні баранці,
Та мій Баран – такий блейбой!
Бо любить так, що… ой-ой-ой.

ПОСОЛОДИТИ

Таки і справді ж – непроста епоха…
Чекаєш несподіванки щомиті.
А, може, треба солодощів трохи,
Коли такі обставини сердиті!

Бо і літа нам випали завзяті!
І не нудні, а дуже вже веселі…
Ну, а як ви іще не в шоколаді –
Посолодити душу… карамеллю!

А ТАК

І кучерявий, і завзятий,
І показний усе ж Яким!
Отож розпитують дівчата:
– А в армії були ви ким?!

Яким і потемнів, мов хмара,
Коли такий питання зміст:
– Раніше був би я гусаром!
А так… лише артилерист.

НА ЩО ЗАВГОДНО

Хтось дріма… хтось не дріма…
Хоч і киця, а тигриця,
Зацікавилась кума –
То ж питання гостре Грицю!

Погляд (постріл…) з-під брови –
Ну, це щоб знати напевне!
– На красу клюєте ви…
Чи тілесну… чи душевну!

Гриць… мов течія ріки!
І вода… ні, не холодна.
– Ну, ми карасі такі…
Клюємо на що завгодно!

А ЗА КАСОЮ

Хоч таки вистачає і суму, і гроз,
Ну, а нам зупинитися б… і роздивиться!
Бо і рідного хочеться, друзі, чогось,
Не лише… шаурми… італійської піци!

Та і будні важкі – течією ріки…
А життя – це ж театр… І це знаємо здавна!
У кафе, гляньте… назва яка – «Галушки»,
А за касою хто ж це… Наталка Полтавка!

ПОСМІШКА

Ну, що ви так сумно – роки…
Бо є ще доволі мрій.
І хоч вистача мороки,
А настрій ще… бойовий!

І хоч і буває гірко,
Стрімка, ніби змах крила,
Все ж посмішка кінозірки…
Ще дуже б вам підійшла!