Сьогодні розмовляв телефоном з давньою знайомою. Вона останній день на роботі. Розповіла, що прийшла розрахуватися з посади директора музею, який сама створила. Просто їздити щодня на роботу стало занадто дорого. Уся зарплата йде на бензин… В слухавці лунав молодий енергійний голос. Говорила, що має безліч планів щодо роботи, яку так любить, але обставини змушують розрахуватися. Похвалилася, що видала книгу, яку підпише і мені передасть. До речі, цій прекрасній людині нещодавно виповнилося 90 років!
Мова йде про Ольгу Микитівну Підгрушню з Вербівки Городищенського району. Багато років працювала учителем математики. А ще понад півстоліття свою енергію та дорогоцінний час безкорисливо віддає пошуковій роботі – повертає із небуття імена невідомих солдат, що загинули визволяючи село від фашистів. Ця справа стала метою усього її життя.
За роки пошукової роботи назбиралося у Ольги Микитівни безліч цікавих документів, фотографій. Тому, вже перебуваючи на заслуженому відпочинку, стала добиватися, щоб створити сільський краєзнавчий музей. Писала листи тодішнім керівникам області. Нарешті з Черкас повідомили, що музею бути! На радощах танцювала і плакала. У 1985 році музей прийняв перші екскурсії, а у 1989-му музейна кімната була перенесена до старої школи і набула статус громадського музею історії села Вербівка.
Приходить сюди Ольга Микитівна і в свої 90 років. Її всі добре знають у рідній Вербівці. Кожен проймається симпатією до цієї скромної, терплячої, наполегливої жінки, яка своє життя присвятила педагогічній і пошуковій роботі, такій важливій музейній справі.
На фото: Ольга Підгрушня з начальником районного відділу культури Наталією Салій та директором музею С.С. Гулака-Артемовського Аллою Сухорученко.
