Після служби у стратегічній авіації я продовжив службу авіамеханіка у 92-му авіазагоні Українського управління цивільної авіації України, який базувався у Святошині і мав окрему ескадрилью в Черкасах. Розповім про авіакатастрофи цивільних літаків, які сталися обіч мене.
Я вивчав новий для мене літак у Навчально-тренувальному загоні в Жулянах, коли став учасником похорон залоги великого літака Ан-10, який розбився у Львові16 листопада 1959 року. Літак знижувався до летовища і раптом різко пішов донизу. Усі 40 на борту загинули. Шукали причину катастрофи, але продовжували рейси цих машин. Причину ніби знайшли, але це було помилкою. Через три місяці, 26 лютого 1960 року, на тому ж місці летовища Львів знову впав Ан-10. Використання цих літаків призупинили і згодом з’ясували, що вони мали конструктивну недоробку. Виявили її, коли опитали командирів інших літаків Ан-10. Шкода, що не зробили цього раніше.
Літаки Ан-10 продовжували падіння. 31 березня 1971 року в Лутугинському районі Ворошиловградської області зазнав катастрофи літак Ан-10, який виконував рейс Куйбишев-Ворошиловград-Одеса. Загинули всі 65 людей на борту. 18 травня 1972 року літак Ан-10А виконував рейс Москва-Харків і розбився поблизу села Руська Лозова в Дергачівському районі Харківської області. Загинули всі, хто знаходився на його борту 115 пасажирів і 7 членів екіпажу.
Після цього літаки Ан-10 і Ан-10А були списані. 11 машин були встановлені в різних містах СРСР як літаки-пам\’ятники, дитячі кафе, тири.
На жаль, в історію міста Києва теж вписані авіакатастрофи. У нашому 92-му загоні 14 січня 1961 року розбився новий для України чеський літак Л-200 «Морава». Командир авіаланки Манжос вилетів з Святошина в Чернігів для навчання двох пилотів нашого авіазагону. Обидва учні були в літаку. Через 10 хвилин авіадиспетчер в Чернігові втратив з ними зв’язок, а з села Івановки повідомили про падіння машини на зораному полі. Пілоти загинули.
Літак Л-200, на мою думку, не надавався до грунтових летовищ України, був надто делікатний. Я був свідком, як пілот Лисокобилко з нашого загону напровесні привів цей літак до Черкас і мав посадити його у довжину поля, але побачив борозну, виорану у мокрій землі впоперек поля нашим невибагливим літаком Ан-2. Пілот хотів перетягнути машину через борозну. Швидкість була надмірною і ми з жахом побачили, що машина мчить до сховища пального, потім до вокзалу, що його саме будували і повертає до нас. Усі почали тікати подалі. Літака зупинив мурований каналізаційний колодязь на майбутньому пероні. Почувся істеричний плач пасажирів. Усе ж Лисокобилко врятував становище, коли почав описувати півколо повз усі перешкоди.
У хроніці катастроф Л-200 я не знайшов випадку у Чернігові, але там значаться інші катастрофи цього літака, зокрема у 1965 році в Брянську(літак протаранив будинок), у 1966 році біля Новоросійська, 1966 році у Волгоградській області. Літаки Л-200 були вилучені з використання після того, як 27 жовтня 1970 року студенти з Криму Микола Гилєв і Віталій Поздеєв захопили літак під час рейсу з Керчі і вилетіли до Туреччини. Літак турки повернули, а студенти самі повернулися і були засуджені.В 1972 году припинили використання літаків Як-12, н яких теж можна було втекти за кордон. А ще раніше, восени 1959 року, я брав участь у знищенні усіх літаків По-2 Черкаської авіаескадрильї. З тієї ж причини.
17 серпня 1957 року над Києвом сталося зіткнення двох новеньких літаків Іл-14 і вони впали на будівлі. Один літак йшов з Софії, другий виконував тренувальний політ над містом. Про цей другий диспетчер не знав і допустив зіткнення. Літак зруйнував триповерховий житловий будинок 27 по вулиці Совській (назва походить від селища Совки), другий впав на будинок 32 на проспекті 40-річчя жовтня (тепер Голосіївський). У катастрофі загинули 15 осіб, з них шість – на землі, а ще 23 особи на землі були поранені. Зруйновані чотири будинки. До 2006 року в СРСР було втрачено 70 літаківІл-14 з 1348 випущених. 1150 осіб загинули, але усі катастрофи цього літака, крім київської та 1958 року в Криму, сталися за межами України.
Літак Ан-24 впав у Києві 17 грудня 1976 року, загинули 48 осіб. Вони вночі летіли з Чернівців. З вини диспетчера (одночасно над летовищем були три літаки і на землі з ними не впоралися) літак врізався у залізничний насип і згорів. Загинули 4 особи залоги і 44 пасажири. Вижили стюардеса і 6 пасажирів.
У хроніці катастроф числяться 165 втрачених літаків Ан-24 з випущених 1200 машин. Загинули станом на 2012 рік 2120 осіб, включаючи 29 загиблих на землі. На теренах України авіапригоди з цим літаком мали місце в Тернополі, Вінниці. Мукачеві, Полтаві, Харкові, Чернігові, дві в Криму, Херсоні і Донецьку, де літак знищено під час бою 2014 року.
29 серпня 1979 року я мав повернутися з службового відрядження до Казані й чекав на літак Ту-124, який прибував з Києва. Але він не прибув, розбився у Тамбовській області. Загинули 63 особи. Я не мав іншої можливости повернення додому і був змушений чекати на розвиток подій, тому став свідком похорон у Казані. Особливо прикрою для оточення була загибель молодої пари, яка почала святкувати свій шлюб у Києві і мала продовжити весілля у Казані.
Моє чекання тривало кілька днів, бо літаки Ту-124 були назавжди вилучені з використання, а інших не було. Загалом у Харкові побудували 165 таких машин, з них загинуло 15. Врешті з Києва прибув літак Ан-24,щобзабрати скриньки зпопелом загиблих киян. Серед скриньок та вінків знайшли місце й для кількох пасажирів. Поруч летів киянин,який усе нахвалював своюдружину,бо він мавлетіти у відрядження фатальним літаком,а дружину послали збирати помідорина колгоспному полі і вона змусила чоловіка віддати квиток і допомогти у консервуванні. Тепер він був захоплений її завбачливістю.
Люди часто коментують подібні випадки як провидіння. Недавно я зустрів жінку, яка була стюардесою у Кіровограді. Черкаську авіаескадрилью передали з Києва до цього підрозділу, тож ми знали про стюардесу Валентину Бурлаченко, яка 23 травня 1974 року помінялося з подругою на рейс до Києва, щоб придбати обнови на весілля. Літак Як-40 розбився і дівчина загинула. Тепер виявилося, що моя нова знайома приятелювала з загиблою.
Ще один мій приятель Євген Кохан, голова обкому профспілки хіміків у Черкасах, журився, що запросив на відпочинок до Черкаського бору свого колегу з Ленінграду і 28 червня 1982 року поїхав до Борисполя зустріти цю родину. А вони не прилетіли, бо, як сказали Є. Кохану, літак Як-42 збили військові. Я переконував Є. Кохана, що він нічим не завинив у трагедії.
Тепер я зауважив, що катастрофа Як-42, у якій загинули 132 особи, має зовсім інше пояснення. Комісія встановила, що причиною була поламка механізму управління рулем висоти. За цю недоробку трьох керівників підприємства, яке виготовило невдалий механізм, засудили умовно до незначних термінів покарання. Водночас при споминах про цю катастрофу постає чимало запитань. Людини на землі чули вибух у небі, а рештки машини розкидало на великій площі. Чи це сталося б при поламці руля висоти? На місце катастрофи негайно прибули численні вертольоти, його щільно оточило військо і вояки ретельно зібрали і вивезли усі уламки. Вивезли і поховали лише залогу і ще двох загадкових чоловіків «в цивільному». Тіла інших пасажирів спалили без свідків. Може на тих тілах були сліди вибухівки від бойового знаряддя? Дуже був засмучений батько молодої дочки з Києва, яка щойно узяла шлюб з молодим військовим і летіла з ним до батьків. Тіло її уціліло, але поховати батькам не дозволили, спалили.
Ось окремі рядки з сучасних соціяльних мереж: «Брат загиблого пасажира Анатолія Коржа – Іван повідомив, що були розмови про те, що літак збили ракетою».
«У Наровлі, де впав літак, не всі вірятьу варіант з гайкою. Підозрам додає сили й те, що біля місця катастрофи розташовані стратегічні об’єкти: Чорнобильська АЕС й знаменита загоризонтна РЛС «Дуга» (або «Чорнобиль-2»). Люди кажуть: «Усі чули вибухи? Що це було? Чому корпус розвалився у повітрі? Ви вірите, що від перегрузки? Ну відірвало б хвіст, крила… Більше схоже, що збили його випадково».
Станом на 1 листопада 2018рокуу висліді катастроф було втрачено 9літаків Як-42, загинула 571 особа.
Авіакатастрофи в СРСР були замочувані. З потерпілих брали підписку про нерозголошення. Якщо й надавали допомогу, то незначну – 300 рублів. В СРСР люди були привчені мовчати.
Поховання залоги літака Як-42 і повідомлення про катастрофу в газеті.
