Колись бідна та ізольована від світу Словаччина досягла підйому в економіці завдяки фіскальній децентралізації та вступу до ЄС
Словаччина – країна-сусідка нашої держави, в яку не літають з Києва літаки і навіть не їздять автобуси. Дібратися можна лише поїздом, лише «причіпним» вагоном у вузесеньких купе яких з трьома полицями пасажири за 28 годин поїздки починають відчувати себе справжніми шпротами. Але краса гір і озер, величних ялинових лісів, відреставрованих, неначе лялькових, будинків в історичних центрах та високий сервіс цілком «перекривають» враження від некомфортабельної подорожі.
Чистота та повсюдна реставрація – ось перше, що вразило групу громадських діячів та журналістів, які в межах навчальної програми проекту «Активна громада» за підтримки Національного демократичного інституту США завітали до міста Банська Бистриця, що в центральній Словаччині. Місто-курорт, побудоване на берегах річки Грон та з усіх боків оточене горами Татрами (найвища частина Карпат) ще десять років тому, до вступу в ЄС (країна стала повноправним членом Євросоюзу 1 травня 2004 року) мало зовсім інший вигляд. Увага до історичних пам’яток та їхня повсюдна реставрація була однією з вимог членства в «Европській унії», як її називають самі словаки. За свідченням місцевих, власники квартир, які не справлялися з відповідним доглядом за своїми будинками, навіть були змушені продати свої апратаменти в центрі і купити щось «попростіше». Очевидно, звідси ошатність та «однаковість», як історичних будівель в центрах міст, так і маленьких уквітчаних дачних будиночків на під’їзді до них.
– Можливість розвиватися маленьким містам дала фіскальна децентралізація та глибокі, комплексні реформи, що були проведені в країні. Децентралізація вигідна тим, що якщо до реформи у маленьких містах лишалося лише близько 3% податків із ними заробленого, то після неї сума збільшилася вдесятеро. Ідея була в тому, щоб дати місцевій владі більше компетенцій і більш стабільні можливості управлять власними ресурсами. Але з іншого боку – це ще й більша відповідальність, – розповідає «архітектор» словацької реформи, колишній міністр фінансів та віце-прем\’єр Словаччини, а нині – радник міністра фінансів України, Іван Міклош. Слід зауважити, що спочатку автора реформи «освистали», але вже за рік, коли реформування почало давати перші результати, Міклошу аплодували його колишні опоненти.
Адже, як зауважує реформатор, найважче – це не технічне рішення по проведенню змін, адже для цього потрібно близько року, і навіть не зміни у законодавстві, для яких необхідно два-три роки, а саме політичне рішення, адже люди мають нереальні очікування щодо швидкого покращення життя.
– На зміну політичної свідомості йдуть десятиліття, але це необхідно і приклад Словаччини показує, що реформи дійсно дають результат. Наша країна стала незалежною у 1993-му році. Протям п’ятиріччя після цього, була політично та економіно ізольована, виключена зі списків НАТО і ЄС, в країні існувала величезна корупція, що генерувалася самою державою. Але ми провели швидкі і комплексні реформи, засновані на трьох умовах: лідерство, приватна власність і хороша комунікація під час втілення реформ. Лідери роблять реформи наперекір політичним режимам, адже будь-яка із них спочатку – непопулярна.
Про газ і приватизацію
Однією з проблем України Іван Міклош вважає відсутність дерегуляції енергетичного ринку. Разом з тим проведення реформ «гальмують» низька законодавча ініціатива та збиткові державні підприємства – розсадники корупції.
– Українці платили лише 10% від справжньої ринкової ціни на газ та енергоносії, сподіваючись на приязні стосунки з Росією. Це вилилось у незахищеність країни, відсутність боєздатної армії та військовий конфлікт. Разом з тим, решту 90% вартості держава доплачувала з податків громадян, тобто з їхньої ж кишені, замість того, щоб використовувати ці гроші на реформування. А «половинчасті» реформи, це гірше, ніж їх відсутність. У Польщі реформування було здійснено швидко і комплексно. У Білорусії – не здійснено взагалі. В Україні ж зламали стару систему, а нової не побудували. Окрім того, в Україні дуже низька ефективність законодавчої ініціативи, лише близько 50% законопроектів стали законами протягом останнього року. В Словаччині ж ця цифра наближається до 100%. «Каменем спотикання» у реформістському русі є також збиткові державні підприємства, продукція яких використовується для «тіньового» ринку. Нині в «тіні» перебуває близько 45-50% української економіки. Так, у державі існує більше 90 виробників спирту – державних підприємств. Офіційні виробники алкоголю купують сировину лише в 9-ти з них. А 80 державних підпримєств, виходить, працюють для «чорного ринку». Такі підприємства необхідно приватизувати з аукціону, адже нині вони не приносять державі користі, а лише одні збитки.
Культурний центр у школі, а громадські організації – з власним фінансуванням
Виграла від децентралізації Словаччина насамперед тому, що громадяни отримали можливість направляти свої податки туди, куди вважали за потрібне. Так, якщо навіть людина щодня їздить на роботу у сусіднє велике місто, своїми податками вона має можливість розвивати село, у якому прописана. Окрім того, кожен словак має можливість спрямовувати 1% своїх податків на підтримку громадських організацій і це підвищує їхню освідченність у власних правах, більше, ніж тренінги.
– 900 мільйонів євро щороку розприділяється для недержавних громадських організацій у Словаччині. Це більше, ніж було раніше із закордонних фондів. А люди, які платять 1% від своїх податків на НГО починають задумуватися: куди ж йде інших 99%? У перший рік по введенню в дію цього закону лише 30% громадських організацій використовували це право. Через 10 років ця цифра зросла до 50-60%, – коментують в офісі організації «Партнерство заради демократичних змін у Словаччині».
За дослідженнями організації, спочатку люди сперечаються в питаннях прапорів і мов (що перегукується з питаннями російської мови та автономією Донбасу), потім – в питаннях політичних сил і партій (що нині переживає Україна), а вже на наступному етапі розвитку починають обговорювати соціальні та культурні питання. Адже насправді, не так важливо, якою мовою говорять люди, набагато вжливіше, де вони живуть та платять податки та який рівень життя вони мають.
Фіскальну децентралізацію в дії ми змогли побачити на прикладі невеликого міста Зволена, що в центральній частині Словаччини. Там, у одному зі спальних районів, у пустуючих приміщеннях однієї з найбільших у країні школи громадяни вирішили утворити культурний центр. Спочатку керівництво міста заявило про те, що це найдурніша ідея, яку вони раніше чули. Але, навчальна поїздка до Норвегії, в яку громадські активісти запросили міську адміністрацію, дала можливість перетворити ворогів на друзів. Натхненні прикладом Норвезьких центрів для роботи з громадянами, представники адміністрації виділили кошти.
– І ось, за півроку, центр прийняв уже більше 9 тисяч відвідувачів, – з гордістю коментує директор Центру розвитку Саня. – 70% грошей на утримання цієї установи дає міська рада, це в основному, комунальні платежі. А все, що ви бачите довкола себе – це подарунки жителів мікрорайону.
Тепер численні гуртки, сексії та клуби, як для дітей, так і для дорослих, мають власне приміщення. З комерційних проектів керівництво Центру бере плату по прайсу, соціальним ініціативам забезпечує безоплатну оренду.
– Люди люблять бути частиною успішного проекту, це їх мотивує, – зазначає колишній заступник мера Зволена Бетка Станікова.
Галушки і культурна ідентичність
Громадським і волонтерським організаціям України, які багато в чому перебрали на себе фунцію держави, про фінансування з податків громадян, поки-що – тільки мріяти. Але в тому й полягає обмін досвідом, щоб успішно втілювати його у себе вдома. Часто чула закиди, щодо того, що вступаючи в Євросоюз, країна втрачає свою культурну ідентичність. Словаччині таке, аж ніяк не загрожує. І хоч традиційну страву – словацькі галушки, тепер можна придбати лише за євро (країна увійшла в єврозону в 2008-му), але менш смачними і самобутніми вони від того не стали.
