Недавно прочитала сумний анекдот про те, що країна, де діджей отримує зарплату 15 тисяч гривень, а лікар – 3 тисячі – приречена на вимирання, щоправда, весело – під шансон і новини. А нещодавно мала можливість відчути це на собі, причому до лікарні я потрапила… переночувавши в гуртожитку майбутніх медиків.

Не дивуйтеся, але атрибутами гуртожитку одного з найкращих медичних університетів України Вінницького медичного ім. Пирогова є не лише звичні в подібних місцях таргани, а й клопи. У гуртожитку, в якому живуть сотні студентів та скрізь стоять пластикові вікна, у 2016 році не можуть позбутися клопів і тарганів. Як сказали мені самі проживаючі у «клоповнику» (у найпрямішому сенсі цього слова), для цього треба хіба що сам гуртожиток спалити (в чому я дуже сумніваюся).

Не знаю, можливо, такі «суворі» умови життя студентів покликані наблизити їх до реалій, у яких працював легендарний Микола Пирогов, засновник військово-польової хірургії (хоча солдатам в окопах скоріше докучали воші, ніж клопи та таргани). Проте мені вистачило двох ночей, щоб зрозуміти, і в яких жахливих умовах живуть майбутні медики (а серед них і моя сестра, до якої я поїхала, на свою голову, гостювати), і злягти на лікарняний на фоні алергії.

Протягом кількаденного кошмару з сильнодіючими протиалергенними таблетками, численними мазями й безсонними ночами я часто згадувала папу Климента VII та короля Філіпа II, які в муках померли від корости, і з жахом думала про те, що в дитинстві не хворіла ні вітрянкою, ні краснухою. А ще про те, що для тих, хто живе в цьому гуртожитку і має таку ж алергію, як у мене, цей жах ніколи не закінчується.