Вікіпедія: Дніпровська повітряно-десантна операція була проведена радянськими військами протягом 25 вересня − 28 листопада 1943 року на території Черкаської та Київської областей. Операція закінчилася повним крахом. Радянські війська втратили 3500 чоловік загиблими та зниклими безвісти. Після поразки в цій повітряно-десантній операції радянські повітряно-десантні війська більше не мали досвіду застосування десанту парашутним способом протягом усієї війни.
Я двічі зустрічався з учасниками цієї операції. Перший раз це було в Млієві, де зустрілися колишні партизани з Донбасу, яких десантували на Ірдинь. Після церемонії покладання квітів до пам’ятника у селі, ветерани зійшлися за чаркою і я почув розповіді, які не надавалися до тодішньої преси. Коли Червона армія визволила Донбас, стало відомо, що в час окупації там діяв партизанський загін. Діяв чи ні, але партизанів закликали і повідомили, що їх висадять з літака у ліси над Дніпром для підтримки бойових частин війська. Ні парашута, ні літака ветерани не бачили. Але їм звелили стрибнути з драбинки, щоб показати, як правильно торкатися землі. Після того посадили в літак. Десантування відбулося над Ірдинськими болотами. Одні загинули, інші розбрелися по селах.
У ті роки я поїхав також до Холодного Яру, де була зустріч колишніх вояків – учасників десанту. Звісно, це були справжні військовики. Проте їх розповіді про те, як вони разом з партизанами висаджували ворожі поїзди у мене викликала великий сумнів, бо від Холодного Яру до залізниці дуже далеко. Марною була й розповідь про партизанів Холодного Яру. На той час я вже прочитав книгу Михайло Наумова «Степовий рейд» і мав уявлення про ті події.
М. Наумов з бригадою вирушив у рейд в надії на підтримку партизанів у степах України, про які йшла звідти стала інформація. Але таких не виявилося. Він написав: «День за днем искали и опрашивали всех и каждого, обследовали не только Черный лес, от Чигирина до Знаменки, но в прямом смысле слова прочесали и Холодный Яр, и все Чернолесье от Субботова вверх по Тясмину до Смелы».
Пощастило знайти лише кількох «оточенців» на чолі з майором: «Полуживых, в истлевшей одежде, полуслепых людей, которые полтора года не выходили из землянки, а теперь шатаются от ветра».
Краєзнавець В. Сергеєв, спираючись на дані партійного архіву, писав, що залишений для підпільної роботи в Чигиринському районі секретар райкому КП(б)У в перші ж дні окупації видав гітлерівцям всю підпільну мережу Чигиринщини. Таких випадків було багато.
Про невдалий десант розповіла «Третя варта»:
«Надвечір 24 вересня 1943 року в районі селища Дударі (це трохи південніше Києва) рухалася колона німецьких бронетранспортерів з 73-го мотопіхотного полку 19-ої танкової дивізії. Увагу німецьких військ привернув наростаючий з півночі гул авіаційних двигунів. То була велика формація радянських транспортних літаків Лі- 2. Усередині фюзеляжів
горіло світло, а деякі літаки прожекторами висвітлювали місцевість під собою. Абсолютно несподівано для ворога почали десантуватися радянські парашутисти. Але висадка відбулася в районі, переповненому німецькими військами, і парашутисти-десантники, добре видимі на тлі вже нічного неба, опинилися під прицільним, перехресним вогнем німецьких військ. Натрапивши на потужний зенітний загороджувальний вогонь, радянські літаки стали хаотично набирати висоту, одночасно продовжуючи висадку, що відразу призвело до сильного розкиду десанту. Вогненні траси запальних куль і снарядів прошивали наскрізь купола парашутів, зшиті з бавовняної тканини. Парашути моментально спалахували і, як палаючі факели, падали вниз … Так вкрай невдало почалася Дніпровська повітряно-десантна операція, друга за своїми масштабами і остання велика операція подібного роду у історії Великої Вітчизняної війни.
Авіаційне забезпечення десанту здійснювала 2-га повітряна армія генерал-полковника С. Краківського. Для десантування виділялося 150 бомбардувальників Іл-4 і Б-25 «Мітчел» зі складу 101-го полку під командуванням В. Гризодубової, а також 180 транспортних літаків Лі-2 й 35 планерів А-7 та Г-11. Німецька розвідка не дрімала, і в цей же день над аеродромом Лебедин німецький літак скинув листівки: «Чекаємо вас! Прилітайте! Обіцяємо вам теплий прийом!».
Замість 65 транспортних літаків Лі-2 для десантування авіатори змогли зосередити тільки лише 48. З\’ясувалося, що їх вантажопідйомність менша запланованої за планом висадки. А це змусило заново перерозподіляти людей і техніку. Весь штаб десанту опинився на борту одного літака, але без жодної рації. Інші ж літаки були з раціями (де 3, а де навіть 6), але без офіцерів-зв\’язківців, у яких були радіокоди. Були літаки, повністю завантажені санінструкторами і навіть бригадним оркестром. На довершення до всього виявилося, що на шести аеродромах вильоту не вистачає автозаправників і просто немає достатньої кількості авіаційного пального. Десантникам довелося бігати по аеродрому в пошуках готових до вильоту літаків».
У результаті в ніч на 25 вересня 1943 року з усіх аеродромів було здійснено 298 літако-вильотів і викинуто 4575 парашутистів і 690 контейнерів. Була повністю висаджена 3-тя гвардійська бригада і приблизно половина 5-ої бригади, коли на аеродромі остаточно закінчилося пальне і на землі залишилася третина десанту. Але найсерйозніше випробування чекало десантників попереду.
Три піхотні, моторизована й танкова дивізії ворога виявилися саме в тих районах, в які планувалася висадка. У результаті радянські десантники стрибали на голови німецьких солдатів і в люки німецьких танків. При підльоті до району висадки радянські літаки потрапили під сильний загороджувальний вогонь і змушені були набрати висоту, і з висоти 2 тис. метрів здійснювати викидання десанту. Розкид десантування склав 30-100 км, тобто від Ржищева до Черкас. В результаті втрати орієнтування 13 літаків не знайшли свої райони висадки і повернулися на аеродроми з десантниками, екіпаж одного літака висадив бійців прямо в Дніпро, де всі потонули, а 230 десантників на чолі із заступником командира 5-ої бригади підполковником М. Ратнером − у власному тилу на лівому березі Дніпра. Місця ж висадки бійців з кількох літаків взагалі встановити не вдалося.
За два місяці проведення Дніпровської повітряно-десантної операції загинули і зникло безвісти понад 3,500 десантників з числа 4,575, що висадилися. Варто пам’ятати не лише полеглих десантників, а й бездарних генералів, які послали їх на смерть. Це були Жуков, Ватутін та їм подібні.
