Новина із категорії: Володимир Даник, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Не раз ми ще згадаємо про нього…

Не раз ми ще згадаємо про нього…
Володимир Даник, RSS
Дата: 25-11-2017, 11:01.
Приходить мить і починаєш усвідомлювати і просту, і одночасно гірку істину, що наша пам’ять – це не щось дуже розмите і абстрактне... Це живі люди, які були поруч з нами і яких уже поруч з нами, на жаль, нема. Коли ж ідеться про людей, духовно близьких мистецьким пориванням, то нам з особливою гостротою ще відчути – о скільки і очевидних, і не всім помітних вимірів творчої особистості ми так і не встигли збагнути! Не змогли осягнути... Не взагалі, а у конкретній людині! Тоді, коли людина ще була жива...

Він був підкреслено спортивним... І у статурі, і у поведінці. Коли у письменницькій спілці відбувалася якась творча тусівка і справа доходила уже до «неформального» спілкування, він першим тягся до... пляшки! З мінеральною чи солодкою водою. І робив це насамперед для того, щоб пластикову «склянку» не заповнили чимось міцнішим. Бо завжди цінував у житті високий градус творчого спілкування, а не високу градусність напоїв.

Не раз ми ще згадаємо про нього… І хоч цифра, що характеризувала кількість прожитих літ, ставала усе поважнішою, але до нього частенько зверталися – Сергій... А не Сергій Миколайович! І цим не тільки віддавалося надежне відвертій спортивності цієї людини. Мистецтво взагалі (а поезія – зокрема...) ніби «вирівнює» вік причетних до нього людей. Бо і позначаючи при публікації, хто ж автор, пишуть не Сергій Миколайович, а саме Сергій... Сергій Руднєв. Поет. Бард. Спілчанин. Творча індивідуальність. Людина, якій вдавалося високо... ні, таки дуже високо «тримати планку» власних мистецьких поривань!

Він виходив з баяном на сцену, звучала пісня... І забувалися дрібні містечкові пристрасті, які інколи вирували навколо, і кожен у залі – шкірою... нервами... серцем... відчував, що ми – не провінція, яких багато, а духовний центр України, бо ми – Шевченків край... Бо і Холодний Яр, коли придивитися, від нас – дуже недалеко... Ну, майже... на відстані серця!

А підкреслена спортивність і стійкість, здобуті на боксерському рингу, були для Сергія Миколайовича аж ніяк не зайвими у поезії. Бо і там інколи треба відстоювати власне бачення і розуміння того, що робиш. Поет з баяном?! Більше, ніж поет! А Сергій Руднєв – це поет і простий – до відвертої ясності, і непростий – до затятої незбагненності! Поет, у віршах якого... стільки думок. Поет-інтелектуал – надто гучно?! А інакше ж... і не скажеш!

Ще коли Руднєв не взяв до рук баян, щоб вийти до людей з власними піснями, його творчість викликала і глибокий інтерес, і деякі суперечки. Бо у його творах поєднувались і певна ускладненість метафорики, і глибоке народнопісенне коріння. А тоді, ще у радянські часи, право поезії на складність не було очевидним для всіх і кожного і його треба було відстоювати. Як у літературних дискусіях, так і власною творчістю.

Був у рядках поета і неабиякий драматизм (так і хочеться додати – драматизм епохи...). Цей драматизм по-справжньому розквітнув і розвинувся у його піснях. О, ми ще до кінця не збагнули цей неперебутній драматизм руднєвських пісень!

Ще не раз ми згадаємо цього поета – і словом, і віршами. Ось і в недавньому номері журналу «Склянка часу» присвята Сергію Руднєву. Присвята, що, ніби трепетна пташка, випурхнула з-під пера черкаської поетеси Катерини Вербівської... Присвята перша, та не остання!

Отож читаймо і перечитуймо поета! Вдумливо. Непоспішливо. Спрагло. Читаймо і перечитуймо. Бо це на користь – і нам, і Україні!

А до викладеного вище хотів би додати і власні поетичні рядки. Про що ж? Про час, у якому нам випало жити, і про людей, що були з нами поруч. Вірш написаний верлібром, а у верлібру (або вільного вірша) не знайдеш звичних (так і хочеться сказати – набридлих...) зовнішніх ознак «поетичності» – рими... ритму... Але ж коли добре придивитись, то поезія і у вільному вірші – ну... буває. Отож читайте – якщо і справді читається!

КОРІННЯ

Є мить, у якій...
Стрімке і незабутнє
коріння минулого!
Але ж і...
(і кожному не раз це ще відчути...)
майбутнього теж.

І це коріння,
як би його затято не підрубували –
залишиться
і спраглим, і дзвінким!
І дзвінким і спраглим, ніби...
вируючі струни бандури.

І ця мить (це коріння...)
триватиме і триватиме,
допоки не передасть
усю свою
дзвінку і спраглу силу –
не менш дзвінкій і спраглій миті!

Щоб ми і щиро,
і незаспокоєно
ще не раз могли укотре усвідомити,
що – ось вона...
вона ж таки є... мить!
У якій...
нестримна і тривожна течія...
і думок, і часу.

Теги: черкаси, черкаська область, письменник, поет, пісні, вірші, Сергій Руднєв

Черкаси наживо

77-річний пенсіонер-денсер Олександр Ковальчук відкрив клуб танцю. Його учнями стали понад півсотні охочих танцювати. У репертуарі: фокстрот,
Борис Юхно, черкаський журналіст і письменник, у прямому ефірі телеканалу «Прямий» розповів про історію Черкас та власну книгу, присвячену періоду
Зоряні війни за гендерною ознакою ...
Владислав Бедринець, RSS
Горішок для мами ...
Юлія Фомічова, RSS
Варто читати старі календарі ...
Лев Хмельковський, RSS
Добро – поряд ...
Анна Сакун, RSS
Філософи... філософствують! ...
Володимир Даник, RSS
Пам’яті Квітки Цісик ...
Лев Хмельковський, RSS