Прошу підписати петицію

Прошу підписати петицію

Вона ще зовсім молодісінька, а вже вдова…

І цей допис планувався на Міжнародний день вдів, але мене тоді «накрило»… прочитала укотре її Слова і не змогла з себе видавити нічого. Лише сльози котились… а на наступний день її вітали з днем народження…

Але маю вас познайомити з нею!

Бо для мене − це приклад Боротьби за Пам’ять, приклад неймовірної Любови…

Діана Гондюк.

Хочу аби ви почитали саме її слова, бо всі інші будуть поряд лише відлунням:

− Сьогодні вже рік відколи моє серце розбилося на маленькі уламки. Рівно рік тому мій Коханий Сергійко став небесним воїном. Мої руки так і не змогли зігріти тоді твоє холодне чоло. Кожного дня, годину, хвилину думки лише про тебе.

Я не питаю у себе «чому?», бо я знаю відповідь! Я не питала у тебе, чи думав ти про мене, коли ішов на такий відважний крок. Бо я знаю, що саме заради своєї сім’ї ти зробив такий вибір. Мені важливо було тебе підтримати без зайвих розмов і запитань. Бо я бачила і знала, що це те, чим горять твої очі. Я це зрозуміла ще тоді, у 2015 році.

Твої побратими сказали мені, що ти не боявся смерті…

… Але я обіцяю тобі пройти гідно цей шлях заради того, щоб про тебе пам’ятали.

Коханий, я дякую і буду завжди дякувати тобі за твою турботу, любов та ніжність.

Дякую тобі за твій гідний вчинок. Ти не залишив боргів і гідно прожив своє життя. (Із допису до річниці загибелі Сергія Гондюка).

− … Я впевнена і знаю, що у цьому житті ти залишив вагомий слід після себе і віддав найцінніше, що у тебе було – життя. Це те, що не має права на забуття, це те, про що ми будемо завжди пам’ятати. Бо дуже страшною ціною.

Як же хочеться притулитися до тебе і черпнути з твоїх рук ніжності, тепла та любові…

Кожен із нас у житті шукає свій дім. І це не місто чи країна, – це людина, у котрій вбачається цінність, радість, щастя і головне – кохання. Це все те, що я знайшла у тобі, мій Коханий Сергійко. Я буду завжди вдячна тобі за це.

У моєму серці ти залишився мужнім, відважним, найкращим, таким коханим та найріднішим!

Кохаю назавжди і дякую за все те, що ти зробив для мене і для нас!

Ми з тобою між небом і землею, але я тебе дуже відчуваю…

(Із допису Діани до дня народження Сергія).

Йому назавжди залишилось 32 роки. Сергій Гондюк.

Він − ГЕРОЙ. Він − віддав своє життя за нашу свободу свідомо і мужньо.

Він з тієї когорти української молоді, якої має пишатись нація, яка має бути її генетичним фондом.

Але війна забрала його життя…

Проте Він має жити у нашій пам’яті… у пам’яті прийдешніх поколінь…

Знаю і шаную цю родину давно. Його мама Світлана, дядько Анатолій вчились зі мною у Сахнівській школі, бабуся там працювала. Вони Люди справжні, наші, українські. Обіймаю їх всіх щирим серцем.

Ми ніколи не зустрічались наживо з Діаною, лише спілкувались телефоном. Я обіцяла їй і мамі Сергія допомогти, чим зможу, а можу здебільшого так − інформаційно. Тому прошу всіх вас підтримати їхню ініціативу, берегти пам’ять та вшанувати Героя − підписати петицію:

 

https://petition.president.gov.ua/petition/193770?fbclid=IwAR2sUn8mzpFON3lHdzfdNvPpOtxV3yMAGxDJuVqrTbrYk9LzsYlVu-R8KOk

 

Більше новин у нашому телеграм-каналі − https://t.me/novadoba

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x