Вона ще зовсім молодісінька, а вже вдова…
І цей допис планувався на Міжнародний день вдів, але мене тоді «накрило»… прочитала укотре її Слова і не змогла з себе видавити нічого. Лише сльози котились… а на наступний день її вітали з днем народження…
Але маю вас познайомити з нею!
Бо для мене − це приклад Боротьби за Пам’ять, приклад неймовірної Любови…
Хочу аби ви почитали саме її слова, бо всі інші будуть поряд лише відлунням:
− Сьогодні вже рік відколи моє серце розбилося на маленькі уламки. Рівно рік тому мій Коханий Сергійко став небесним воїном. Мої руки так і не змогли зігріти тоді твоє холодне чоло. Кожного дня, годину, хвилину думки лише про тебе.
Я не питаю у себе «чому?», бо я знаю відповідь! Я не питала у тебе, чи думав ти про мене, коли ішов на такий відважний крок. Бо я знаю, що саме заради своєї сім’ї ти зробив такий вибір. Мені важливо було тебе підтримати без зайвих розмов і запитань. Бо я бачила і знала, що це те, чим горять твої очі. Я це зрозуміла ще тоді, у 2015 році.
Твої побратими сказали мені, що ти не боявся смерті…
… Але я обіцяю тобі пройти гідно цей шлях заради того, щоб про тебе пам’ятали.
Коханий, я дякую і буду завжди дякувати тобі за твою турботу, любов та ніжність.
Дякую тобі за твій гідний вчинок. Ти не залишив боргів і гідно прожив своє життя. (Із допису до річниці загибелі Сергія Гондюка).
− … Я впевнена і знаю, що у цьому житті ти залишив вагомий слід після себе і віддав найцінніше, що у тебе було – життя. Це те, що не має права на забуття, це те, про що ми будемо завжди пам’ятати. Бо дуже страшною ціною.
Як же хочеться притулитися до тебе і черпнути з твоїх рук ніжності, тепла та любові…
Кожен із нас у житті шукає свій дім. І це не місто чи країна, – це людина, у котрій вбачається цінність, радість, щастя і головне – кохання. Це все те, що я знайшла у тобі, мій Коханий Сергійко. Я буду завжди вдячна тобі за це.
У моєму серці ти залишився мужнім, відважним, найкращим, таким коханим та найріднішим!
Кохаю назавжди і дякую за все те, що ти зробив для мене і для нас!
Ми з тобою між небом і землею, але я тебе дуже відчуваю…
(Із допису Діани до дня народження Сергія).
Йому назавжди залишилось 32 роки. Сергій Гондюк.
Він − ГЕРОЙ. Він − віддав своє життя за нашу свободу свідомо і мужньо.
Він з тієї когорти української молоді, якої має пишатись нація, яка має бути її генетичним фондом.
Але війна забрала його життя…
Проте Він має жити у нашій пам’яті… у пам’яті прийдешніх поколінь…
Знаю і шаную цю родину давно. Його мама Світлана, дядько Анатолій вчились зі мною у Сахнівській школі, бабуся там працювала. Вони Люди справжні, наші, українські. Обіймаю їх всіх щирим серцем.
Ми ніколи не зустрічались наживо з Діаною, лише спілкувались телефоном. Я обіцяла їй і мамі Сергія допомогти, чим зможу, а можу здебільшого так − інформаційно. Тому прошу всіх вас підтримати їхню ініціативу, берегти пам’ять та вшанувати Героя − підписати петицію:
Більше новин у нашому телеграм-каналі − https://t.me/novadoba
